Історія людства має сторінки, які боляче перечитувати знову і знову. Але є такі, які неможливо перегорнути, не вдивляючись уважно, не відчуваючи внутрішнього тремтіння. Голокост — саме така сторінка. Це трагедія, яка стала межею між цивілізацією і варварством, між людяністю і безоднею ненависті.
У середині ХХ століття Європа побачила, як держава може перетворити вбивство на систему, а знищення — на «норму». Мільйони людей були приречені не за вчинки, а за походження, прізвище, віру. Вони втрачали право на голос, на ім’я, а згодом — і на життя. Шість мільйонів загиблих євреїв — це не лише статистика. Це зруйновані долі, мовчання колись повних голосів вулиць, ненароджені діти й обірвані сімейні історії.
Слово «Голокост» означає «усеспалення». Але за ним — не лише вогонь крематоріїв. За ним — холод гетто, страх у чергах на депортацію, відчай матерів, які востаннє притискали до себе дітей. В івриті цю трагедію назвали «Шоа» — катастрофа. Катастрофа людської совісті.
Нацистський режим починав не з таборів смерті. Він починав зі слів. Із поділу на «своїх» і «чужих», із дегуманізації, із мовчазної згоди суспільства. Крок за кроком людину позбавляли гідності, а потім — життя. Коли зникає повага до людини, зникає і межа між добром і злом.
Українська земля теж стала німим свідком Голокосту. Одним із них є Бабин Яр у Києві. У вересні 1941 року за два дні тут було розстріляно понад 33 тисячі євреїв. Загалом у Бабиному Яру за роки окупації загинули десятки тисяч людей — євреї, роми, військовополонені, представники українського підпілля та мирні мешканці.
Подібні трагедії відбувалися і в інших містах та селах України: у Кам’янці-Подільському, Харкові, Одесі, Львові, Рівному, Житомирі та сотнях малих населених пунктів.
Не оминула ця трагічна сторінка і наше місто. Уже в перші дні війни у Ржищеві в Крутому Вивозі було розстріляно більше сотні місцевих євреїв. Масові розстріли часто здійснювалися просто неба, на очах у місцевого населення, що залишило глибокі травми в історичній пам’яті суспільства.
Тут смерть приходила швидко, без суду й пояснень, залишаючи після себе тишу.
« Голокост від куль»- так назвали ці події історики.
Всього ж за час фашистської окупації в Україні загинуло більше півтора мільйона євреїв.
Згадуючи події Голокосту, неможливо не провести паралелі з тим, що відбувається сьогодні в Україні в умовах російсько-української війни. Хоча ці історичні події мають різний масштаб, контекст і ідеологічне підґрунтя, а все ж між ними існують тривожні спільні риси, які змушують уважніше ставитися до уроків історії.
Однією з ключових ознак, що передували Голокосту, була дегуманізація. Євреїв у нацистській Німеччині зображали як «ворогів», «неповноцінних», загрозу для держави. Подібні механізми можна спостерігати і сьогодні в риториці російської пропаганди щодо українців: заперечення права українського народу на власну державність, культуру, мову, нав’язування образу «неіснуючої нації» – все це є формою ідеологічного насильства, що виправдовує агресію.
Як і в роки Другої світової війни, російська агресія в Україні супроводжується масовими злочинами проти цивільного населення. Під час Голокосту людей знищували в гетто, таборах смерті, під час масових розстрілів. Сьогодні світ став свідком ракетних ударів по житлових кварталах, лікарнях, об’єктах критичної інфраструктури, школах, масових убивств мирних мешканців у Бучі, Ірпені, Маріуполі, Ізюмі та інших містах. Як і тоді, цивільні стають беззахисними жертвами війни.
Ще одна важлива паралель — це знищення культурної та історичної спадщини. Під час Голокосту та нацистської окупації нищилися не лише люди, а й культура: синагоги, книги, архіви, пам’ятки. У сучасній війні Росія цілеспрямовано руйнує українські музеї, храми, історичні будівлі, бібліотеки, намагаючись стерти нашу культурну пам’ять і саму ідентичність українського народу.
Паралелі простежуються й у долях мільйонів людей, змушених залишити свої домівки. У роки Голокосту євреїв насильно виселяли, депортували, позбавляли майна. Сьогодні мільйони українців залишились без домівок, стали внутрішньо переміщеними особами або біженцями, рятуючись від бойових дій, окупації та терору. Втрата дому, роз’єднані родини, травми дітей — це спільний біль різних історичних епох.
Водночас, як і під час Голокосту, сучасна війна в Україні демонструє приклади людяності та солідарності. У роки нацистського терору Праведники народів світу, ризикуючи життям, рятували євреїв. Сьогодні наші волонтери, звичайні українці та громадяни інших держав допомагають нашим бійцям, переселенцям, рятують поранених, документують злочини, підтримують одне одного у такий непростий час. Ці приклади доводять, що навіть у найжорстокіших обставинах людина здатна зберігати моральні цінності.
Ржищівські волонтери
Пам’ять про Голокост особливо актуальна нині, коли світ знову стикається з проявами агресії, імперських амбіцій і зневаги до людського життя. Вона нагадує, що злочини проти людства не починаються раптово — їм передують пропаганда, мовчазна згода, нерішучість міжнародної спільноти. Саме тому так важливо говорити правду про події в Україні, називати речі своїми іменами та не допускати повторення трагедій минулого.
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник