Краєзнавча наука завжди прагне відшукати ті життєдайні джерела, які живлять культуру рідного краю. Одним із таких глибоких і чистих джерел для Київщини є творчість Вадима Петровича Скомаровського. Його ім’я давно стало знаковим в українській літературі, а поетичні рядки увійшли до шкільних читанок, хрестоматій та назавжди закарбувалися в пам’яті багатьох поколінь.
Вадим Скомаровський — це митець, чий творчий доробок налічує понад тридцять книг для дітей та три збірки сатири й гумору для дорослих. Проте головна цінність його спадщини вимірюється не кількістю видань, а тим, що його поетичне слово витримало шалений тиск часу й залишається щирим, живим і затребуваним сучасним читачем. Заслужений працівник культури України, член Національної спілки письменників України, він заслужив право називатися справжнім класиком, чиє серце належало рідній землі.
Щоб зрозуміти витоки ліризму та мудрості поета, варто звернутися до місця, де він уперше побачив світ. Вадим Скомаровський народився 1 червня 1937 року в мальовничому селі Балико-Щучинка Ржищівського (нині Обухівського) району на Київщині. Це благословенний придніпровський край із кручами, ярами та особливою атмосферою історичної пам’яті.
Проте дитинство майбутнього письменника не було безтурботним — воно обпалене загравою Другої світової війни. Хлопчикові довелося пройти крізь горнило страшних випробувань. Під час жорстокої фашистської окупації родина зазнала непоправних втрат — пішли з життя двоє його менших братів. Черговим важким ударом стала звістка з фронту: у січні 1944 року під Ленінградом загинув батько — Петро Якимович Скомаровський. До війни він був директором сільської школи, поважаним учителем української мови та літератури.
Любов до рідного слова, попри усе горе, Вадиму передалася у спадок. Його мати, Федосія Василівна, все своє життя присвятила дітям, працюючи вчителькою початкових класів у сільській школі. Саме ця родинна атмосфера — культ книги, повага до знань і вчительська самопожертва — сформувала внутрішній світ майбутнього поета. Після закінчення сільської семирічки Вадим Скомаровський, без вагань, вступає до знаного Ржищівського педагогічного училище, яке здавна було кузнею кадрів для української освіти. Отримавши диплом, він розпочинає трудовий шлях у Бородянській школі на Київщині, де щодня дарує тепло своєї душі учням. Прагнення до самовдосконалення приводить його до стін Ізмаїльського педагогічного інституту. Поєднуючи в собі таланти педагога та майстра слова, Вадим Петрович здобуває фах учителя та журналіста.
Уся його подальша журналістська, редакційна та видавнича діяльність була міцно, нерозривними нитками зв’язана зі школою, дітьми та молоддю. Він говорив з юним поколінням однією мовою — мовою любові та розуміння.
Перші творчі паростки пробилися крізь кригу буденності у 1954 році, коли на сторінках ржищівської районної газети з’явилася його перша публікація. Невдовзі поетичний сад автора розквітнув першими самостійними книжками: «У сестрички радість» (1959) та «Зірочка» (1961), в яких поезія для дітей вирізняється щирістю та теплом, вона наповнена чарівністю простих, але значущих моментів життя: відкриває світ світлої дитячої мрійливості,
Ці дебютні збірки яскраво засвідчили: в українській дитячій літературі спалахнуло нове, самобутнє та надзвичайно цікаве ім’я. У 1963 році вийшла в світ книжка Вадима Скомаровського «На Тарасовій горі» — вірші, присвячені Тарасові Шевченку. Відтоді поет часто звертався до образу Великого Кобзаря. У 1973 році він видав збірку «Тарасова криниця», а в 1979 — створив поему «Тарасові птиці». Це одні з найбільш яскравих, натхненних сторінок у творчості Вадима Скомаровського.
Вершиною офіційного визнання на цьому етапі стало присудження письменнику у 1989 році найвищої республіканської нагороди у галузі дитячого письменства — Літературної премії імені Лесі Українки. Цієї честі він був удостоєний за книгу вибраних творів «Свіжа борозна» та збірку віршів «Завтра в школу». Окрім цього, його талант був поцінований преміями імені Миколи Трублаїні (1978), Олександра Копиленка (1986), Наталі Забіли (2003).
Краєзнавчий вимір творчості Вадима Скомаровського найяскравіше виявився у його зрілі роки. Рідні баликощучинські краєвиди, спогади про босоноге дитинство та велич Дніпра ніколи не залишали серця поета. Вони трансформувалися у дивовижну за своєю художньою силою збірку поезій «Джерело з Криничного Яру».
Своєрідним творчим маніфестом автора стали слова народної мудрості, які він обрав епіграфом до цієї книги: «Щасливий, хто ходить стежками свого дитинства». Хоча збірка формально адресувалася дітям молодшого та середнього шкільного віку, її глибина вражає. Вірші, сповнені акварельних зарисовок малої батьківщини, щирої туги за минулим і захоплення природою, западають у душу кожному дорослому читачеві. Це видання стало художньо довершеним набутком письменника, за яке він цілком заслужено отримав Літературно-мистецьку премію імені Івана Нечуя-Левицького.
Водночас поет не боявся експериментувати. Новою, несподіваною гранню його багатогранного таланту стали гумористичні та сатиричні поезії, гострі мініатюри та дружні шаржі. Вони продемонстрували тонке відчуття сучасності та вміння автора помічати парадокси життя. Вони лягли в основу книг для дорослих «Трасти і контрасти» (1999) та «Комп’ютер з характером» (2002). Серед його вагомих пізніх здобутків — книги «Ходить сонце по колу», «Оподаткований хапуга» та «Химерна вдача».
Поетичне слово Вадима Петровича виявилося настільки мелодійним і ритмічно досконалим, що ціла низка його віршів була покладена на музику відомими українськими композиторами, перетворившись на пісні, що звучать і донині. Найбільш відомими творами автора, що покладені на музику та співаються, є пісні «Пісенька» (або «У дворі, де клен дріма…»), «Школярик», «Вірний друг», «Портрет Кобзаря» та «Місяць-квітникар».
Твори В. П. Скомаровського перекладено багатьма мовами. Вони видані у Болгарії, Польщі, Чехії та Канаді.
11 грудня 2020 року життєвий земний шлях Вадима Петровича Скомаровського завершився, проте його творче сонце продовжує свій вічний рух по колу.
Аналізуючи його спадщину в контексті літературного краєзнавства Київщини, ми бачимо, що поезіям майстра завжди були притаманні особливий, м’який ліризм, добра усмішка та тепле, мудре батьківське слово. Крізь кожну строфу читач виразно відчуває безмежну закоханість митця в навколишній світ, у велич природи рідного Придніпров’я та у простих людей, які живуть поруч.
На зустрічі з маленьким читачами у Ржищівському ОЗО « Ржищівський ліцей «Лідер» 2013 рік.
Головний заповіт, який залишив нам Вадим Скомаровський у своїх книгах — це усвідомлення того, що треба берегти все живе, любити, плекати й захищати красу довкола нас. Його постать назавжди вписана золотими літерами в історію культури Ржищівщини та всієї України, а його твори залишаються надійним компасом для юних душ.
Ольга ГУДЗІЙ, завідувач з основного виду діяльності
Людмила БАБЕНКО, старшйи науковий співробітник