Володимир Федорович Сидорук – майстер українського живопису

Славетна ржищівська земля дала Україні та світу велику плеяду талановитих людей. Саме у Ржищеві з дитинства почав проявлятися талант Володимира Федоровича Сидорука – одного із найяскравіших майстрів українського живопису другої половини ХХ ст. Творчість В. Сидорука, українського живописця, театрального художника і графіка – припадає на 1939-1997 рр. ХХ ст., охоплюючи більш як півстолітній період.

1939 р. вступив до Республіканської художньої школи ім. Т. Г. Шевченка. Його вчителями були живописці Іван Хворостецький і Георгій Киянченко. Сама школа і місце, де вона розташовувалась справило неабияке враження на провінційного хлопця. В художній школі В. Сидорук навчався три роки по 1941 р. На жаль, йому не довелося пройти традиційний шлях від класів художньої школи до майстерень художнього інституту. В період свого учнівства В. Сидорук робить замальовки графітним олівцем мотивів селищних краєвидів та композиційні начерки за тематикою присвяченою Т. Шевченку. Особливо цікавими є живописні твори «Сільські задвірки» (1937) та «Хата баби Вівді» (1940).

З початком Другої Світової війни В. Сидорук повертається до Ржищева і, судячи за малюнками, пробув там аж до січня 1944 р., коли містечко було звільнено Радянською армією. Його призивають до війська. За довідкою військомату, з 27 липня 1944 р. по 5 вересня 1945 р. він проходив дійсну військову службу художником в званні рядового при Станіславському пересильному пункті обласного комісаріату. Після демобілізації він не продовжив навчання, бо одружився і став жити в Станіславі (тепер місто Івано-Франківськ). В повоєнні роки художник виконав ряд картин на військову тематику, які зберігаються нині у Івано-Франківському художньому музеї.

Також В. Сидорук працював у Станіславському музично-драматичному театрі ім. Івана Франка. Художник оформив декорації до вистав «Украдене щастя» І. Франка, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Декораціями театр користувався на протязі 20 років.

Переїхавши до Ірпіня з дружиною та двома синами і батьками, В. Сидорук купив ділянку землі біля залізничного вокзалу з уже закладеним фундаментом і побудував на ньому за власним проектом двохповерховий будинок. Віднині Ірпінь стане для художника улюбленим куточком на землі, який він постійно буде оспівувати у своїх творах.

Важливою лінією творчості художника стали мотиви природи і архітектурних пам’яток, які він писав під час своїх численних мандрів. На них відображене узбережжя Криму та Кавказу, краєвиди Наддністрянщини, мотиви Києва і Почаєва. А головне місце  тут належить улюбленим Карпатам. Характерною особливістю художнього метода майстра є те, що він завжди писав свої пейзажні композиції з натури, не відриваючись, якого б формату вони не були. А любив він здебільшого великі формати. В Канаді йому довелося подолати 200 км, аби відвідати Ніагарський водо спад. За чотири години зробив завершений твір.

Відомий один із фактів його творчої діяльності в Ржищеві. В тринадцятирічному віці В. Сидорук зробив розпис на пілонах Ржищівської Свято-Троїцької церкви – зображення святих князів Ольги і Володимира. Через багато років у Ржищівському будівельному технікумі художник влаштував виставку з нагоди власного 60-ліття. На відкритті був присутній місцевий священик і розповідав що він тут нова людина, а в його церкві є розпис, про який ніхто нічого не може розповісти. «Але переповідають, – продовжував священик, – що зробила його якась дитина, і ми той розпис зберігаємо, шануємо талант». Все це слухав і ювіляр, а потім зізнався, що він і є тією дитиною. Відразу ж всі присутні сіли до автобуса і поїхали дивитися і ще один твір художника.  

В. Сидорук творив до останнього подиху, аж поки не впав 16 грудня 1997 р. на порозі Ірпінського краєзнавчого музею, куди йшов у справах влаштування своєї чергової персональної виставки. Його полотна зберігаються у численних музеях України, в приватних колекціях.

Ю.В. Настенко  – ст. науковий співробітник музею

Однією з найпомітніших постатей сучасної української літератури є наша землячка Ліна Костенко – велика поетеса, пророчиця, геній українського слова, трибун, приємниця Т.Г.Шевченка та Лесі Українки. Літературні критики називають її «совістю рідного народу». Якої б теми не торкалася письменниця, вона завжди правдива, щира, тривожно – мудра.

          19 березня 1930 року в м. Ржищеві у родині вчителів Василя і Зінаїди Костенків народилася донька Ліна. Перші 6 літ її дитинства пройшли в рідному місті і саме ржищівська земля, благословенна Богом,  була тим плацдармом, що надихав на творчість, сприяв формуванню її моральності та світогляду. Протягом всього життя у своїх поезіях думками Ліна Василівна поверталася в дитинство на береги прадавньої ріки.

          Доля подарувала Л.Костенко прижиттєве визнання. Її творчість досліджують науковці, вивчають учні та студенти в школах та університетах. Та сама поетеса байдужа до слави. На одній з прес – конференцій вона нагадала, що поклик письменника – писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а «малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні».

В музеї кілька років поспіль збираються шанувальники творчості Ліни Костенко. Традиційними стали Лінині читання, медійні проєкти, конференції ,приурочені грані поетичного таланту видатної поетеси сучасності. Наукові співробітники музею збирають архівні матеріали ржищівської сторінки Ліни Костенко та її родоводу, започаткували науковий проєкт “Стежками Ліни Костенко”.

У переддень дня народження геніальної поетеси сучасності Ліни Костенко пориньмо у світ  її художнього слова та спробуймо відшукати скарби, без яких не може існувати людство. Дізнаймося, хто творить сьогоднішню історію, у чому сенс людського буття, що таке етичні та естетичні цінності, щоб через багато літ наші нащадки змогли розпізнати на полотні світової культури неопалиму купину – незнищенну квітку, яку витворила своєю мужністю і вилеліяла любов’ю неперевершена майстриня, котра написала:   “Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.  І, може, це і є моя найвища сутність”.

Тарас Григорович Шевченко — видатний поет, художник, гордість і натхнення українського народу.

Освіта митця — всього 2 класи. Здобував він її у церковно-приходській школі. Проте поету вдалося створити одну з найбільш популярних книг української класичної літератури.  Мова йде про «Кобзар», який було перевидано понад 8 мільйонів разів. Поезію нашого майстра слова перекладено більше ніж ста мовами світу. Серед них —японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів зроблено польською, англійською та російською.  Життя і творчість Тараса Шевченка — не до кінця звідана сторінка нашої історії…

Працівники музею присвятили поетичні рядки Кобзарю в день його народження.9 березня 2021 року з нагоди 207 річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка в КЗ КОР “Ржищівський археолого-краєзнавчий музей” відбулася музейна імпровізація “Шевченківські літературні читання”.

Поезія Тараса Шевченка є насправді світовим культурним явищем, що надихає читачів з усієї планети, адже геніальні рядки адресовані всьому людству і знаходять відгук у серцях. і до сьогодні! Декламували вірші українського поета працівники установи.

Хотів би того хто, чи не хотів, але підвалини сьогоднішнього СВЯТА 8 Березня– політичні, а засновницями його були активні небайдужі жінки, котрі виборювали власні права і свободи в абсолютно чоловічому світі. Історично так сталося, що на початок новітнього часу, становище жінок було критичним – у переважній більшості країн світу жінки вважалися нижчими за чоловіків, неспроможними ухвалювати рішення, тим більш брати участь у політичному, державотворчому процесі. Що б ми не взяли: освіту, медицину, науку, політику – всюди панували чоловіки. Перші жінки-лікарки, освітянки, науковці, політики, бізневумен – всі вони були схожі на тих відчайдухів, котрі, набравшись надзвичайної мужності та волі, наважились вирватися за межі гендерної сегрегації. Вже майже півтора століття жінки відстоюють свої права, ведуть боротьбу за рівноправ’я з чоловіками. І навіть сьогодні це не втратило своєї актуальності. Як зазначають в ООН, Міжнародний жіночий день – це час поміркувати про досягнутий прогрес, закликати до змін і відзначити належним чином прояви мужності і рішучості з боку звичайних жінок, які грали виняткову роль в історії своїх країн і громад. Але попри все кожній жінці хочеться свята якою б не була його історія!

Зі святом чарівні і неповторні! Залишайтеся завжди молодими, усміхненими і грайте виняткову роль в своїй сім’ї! Хай цінують вас чоловіки!!!

       У день Свята Жінок та весни згадалася Трипільська Жінка. Чи було в неї свято? Її День? Як в нас українських жінок, яких зранку любі  чоловіки задарували квітами, теплими словами!!! І звідки ж у чоловіків скільки Шани до нас? Звісно ж , це наші трипільські гени!!!! Як же ж цього не знати працівникам музею! А жінки в Трипільській культурі це Все!!!! Ось будь ласка уривок з екскурсії: « Але найбільшу шану і любов трипільці віддали жінці-матері – Прародительниці людського роду і всього живого. Багаточисленна пластика відтворює найдревніший культ Великої Матері, у яку вкладена ідея народження життя, плодоносіння… (фігурка жінки, яка стоїть, сидить на троні, з ногами і без ніг, руки складені на животі  або в закличному русі підняті вгору…) Для підсилення значимості обряду майстри в глиняну масу, з якої ліпили жіночі фігури, добавляли борошно або цілі зерна пшениці. Зображення Великої Матері Світу, Богинь Берегинь розмальовані закодованими лініями (зокрема на животі – орнамент засіяного поля…

Хочете дізнатися більше? Завітайте до нашого Ржищівського археолого – краєзнавчого музею, дізнаєтеся !

P.S. Трипільська Жінка! Знаю, що твоє свято було весною, як і моє, лови через тисячоліття подарунок!!!!!

старший науковий співробітник Іванчук Ольга

Святковий декор своїми руками: готуємось до Свята весни та жінки! Весна на порозі разом із ніжним та романтичним святом! Пора прикрашати домівку!Пропонуємо відвідати майстер-клас з виготовлення весняного декору! Сподіваємося, що учасників надихнуть наші ідеї!

Шолом Алейхем і Ржищів.

 2 березня 1859 року народився відомий письменник , драматург,  класик  єврейської літератури – Шолом- Алейхем (Соломон Нохумович Рабинович). Його твори перекладено багатьма європейськими мовами. Критики порівнюють його з Марком Твеном за схожість стилів та любов до літератури для дітей. Пізніше, при зустрічі , Марк Твен зауважить, що вважає себе американським Шолом –Алейхемом.                                                                                                  Доля письменника була тісно пов`язана з Україною. Зокрема, є у його життєписі і «ржищівська» сторінка.                                                                         

Чоловік із смушками, постійний пожилець заїзду Рабиновичів, похвалився Нохуму , батьку Шолома, що у Ржищеві зовсім нема вчителів, і там вашого сина озолотять. Полишивши домівку і рідний Переяслав Шолом разом з батьком  сіли на пароплав і подались не в Америку, не в Лондон чи в Париж і навіть не в Одесу чи Варшаву, чи Київ, а зовсім близько від Переяслава, у маленьке містечко Ржищів Київської губернії.

Юнак влаштовується працювати вчителем-репетитором, написавши самому собі лист –рекомендацію староєврейською  мовою, жодної літери якої не знали тогочасні сільські «магнати» Київської губернії. Та не просте життя приватного вчителя: бідність, складні стосунки з конкурентами, поневіряння по квартирах і кутках – все це завадило йому надовго оселитися у містечку. Про цей період у своєму житті він оповідає в автобіографічній повісті «З ярмарку» («Фунем ярід»), яку написав протягом 1913 – 1916 р.р. і, яка так і залишилася незакінченою.

Заїхали вони просто у двір до  чоловіка на запросини. Їх зустріли дуже радо. Незабаром подали самовар, склянки, чай, каву, цикорій, молоко, здобу, яку єврей може собі дозволити тільки в свято швуес до молочної  трапези або для породіллі. А обід був просто- таки царський. Риба фарширована, риба смажена, риба печена. Бульйон з локшиною, бульйон з рисом, бульйон з грінками – вибирайте собі, що хочете. Про м’ясо нічого й казати – воно було всіх сортів! І навіть компоту було два сорти. Потім –  самовар, знову чай, варення, закуски. А під час вечері господар заходився розпитувати гостей, що з молочних страв їм більш подобається: налисники, вареники чи пиріжки з кашею? Гості скромно відповіли, що їм байдуже. Тоді на стіл було подано всі три перелічені страви, та ще каву й знову різні варення. Уранці батько попрощався й поїхав додому,  син залишився у чоловіка зі смушками на повному утриманні. На другий день обід був уже не такий розкішний, як напередодні. Звичайнісінький бульйон з кашею та шматочок м’яса – і це все.  Поклали гостя вже не в залі й не на оксамитному дивані, а на залізній скрині, з якої він підвівся уранці зовсім розбитий: ломило всі кістки. На третій день на обід уже подали варену тараню з картоплею.  Вечері не дали, крім склянки чаю з хлібом. А спати поклали молодого вчителя вже просто на землю, постеливши йому вичинені смушки.

  Зметикувавши, що  так далі жити не годиться, Шолом вирішив найняти квартиру з харчами в іншому місці й розпрощатися з чоловіком із смушками. І тут почалися для нього справжні поневіряння, напасті, лиха: ціла низка сварливих господарок, настирливі таргани, кусючі блощиці, шмигаючі миші, щури та інша погань. Але всі ці неприємності, напасті, прикрощі були дрібницею порівняно з інтригами його конкурентів – вчителів, які страшенно конкурували один з одним і всі разом розпочали справжню війну проти нього вчителя з  Переяслава. Вони ганили його, як тільки могли. За їхніми словами, Шолом був криміналіст, злодій, вбивця, вмістище всіх вад. Вони поширювали серед господарок такі плітки про нього, що він благав бога, щоб навчальний сезон скоріше скінчився й щоб він нарешті виборсався звідти живцем. Весь час його перебування  у Ржищеві був для нього справжнім кошмаром, лихим сном          Де  йдеться про конкуренцію, здоровий глузд мовчить. Отож, Шолом ледве дотягнув до кінця навчального сезону і втік з Ржищева додому, заповівши дітям і внукам своїм не давати уроків у маленьких містечках.

На цьому зв’язок  Шолома Алейхема з нашим містом не переривається. Адже пройшло кілька років і його  молодша сестра Брохе виходить заміж за ржищівського єврея і поселяється у Ржищеві.  Вона була помірковано, розумною жінкою. Коли ржищівчани, зокрема жінки та дівчата, ближче познайомилися з Брохе, вони десятками, старі й молоді, зверталися до неї за порадами. А вже як дізналися у Ржищеві, що Шолом Алейхем – це Шолом Рабинович, її рідний брат, слава її ще більше поширилася. Ржищівські жінки говорили про мудрість Брохе : «Якщо її брата звуть Шолом – Алейхем, то її треба називати «Шоломницею», тому що будь яку сварку чи  суперечку вона призведе до мирного розв’ язання».

Ржищів шанує і пам’ятає Шолома Алейхема.. На його честь при вході у міську бібліотеку для дорослих було встановлено меморіальну дошку. А в музеї до ювілейних дат класика вже стало традицією проводити наукові конференції та семінари, що супроводжується пару років поспіль інсценізаціями творів письменника у виконанні учасників музейної театральної студії під керівництвом старшого наукового співробітника Чміленко С. П.

Київська область утворена 27 лютого 1932 року. Наразі в ній 7 районів, 69 об’єднаних територіальних громад, 26 міст, у тому числі 13 обласного значення, 30 селищ міського типу, загалом 1182 населених пункти.

День області-це свято всіх, хто народився, зріс жив і живе на щедрій землі Київщини. Наша земля багата пам’ятками історії та культури. Тут складалися кращі традиції українського народу, його духовна спадщина, яку свято бережуть і примножують .Так, в області функціонує 1826 закладів та установ культури: 839 клубних закладів, 875 бібліотек, 61 школа естетичного виховання, 41 державний музей, 2 парки культури та відпочинку, 2 центри культури і дозвілля, Академія мистецтв, курси пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв культури, обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи, центр охорони і наукових досліджень пам’яток культурної спадщини.Професiйне мистецтво представлене Київським академічним обласним музично-драматичним театром iм.П.К.Саксаганського, Будинком органної та камерної музики, симфонічним оркестром «Академія».Мережа музейних закладів складається з 41 музею, з яких 2 заповідника і 6 музеїв обласного підпорядкування.Вражає на Київщині й кількість пам’яток культурної спадщини: їх в області аж 3 961 об’єкт, з яких 2 060 – археологічні пам’ятки, 1 175 – історичні, 7 – монументального мистецтва, 316 – архітектури та містобудування, 18 – садово-паркового мистецтва, 20 – науки і техніки.До того ж у Київській області 38 об’єктів культурної спадщини національного значення і 197 об’єктів культурної спадщини місцевого значення, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Не лише Україна, але й увесь світ відзначає цьогоріч знакову дату, ювілейний 150-й день народження видатної мисткині Лесі Українки. Вона своєю творчістю показувала українцям розмаїття світу, а світові потенціал України.

З нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки  в музеї було проведено обласний науковий семінар -практикум “Я в серці маю те, що не вмирає!” Учасниками семінару стали працівники закладів культури Київщини, Ржищівської ОТГ, викладачі, вчителі, учні та студенти начальних закладів Ржищева. Музейники приймали в гостях делегацію КЗ КОР “Київська обласна бібліотека для дітей” на чолі із директором Зніщенком Миколою Павловичем, делегацію КЗ КОР “Київська обласна бібліотека для юнацтва” на чолі з директором Сорокою Галиною Йосипівною, українську поетесу, художницю-аматора, дружину відомого кобзаря Литвин-Гармаш Антоніну Іванівну, голову Кагарлицького осередку “Просвіта”, наукового співробітника Велико- Пріцьківського краєзнавчого музею Надію Миколаївну Вегеру-Предченко, оглядача Кагарлицького радіо і ТБ Добровольську Людмилу Іванівну, поета та художника Бориса Дегтярьова, делегації Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму, Ржищівського гуманітарного коледжу, Ржищівського коледжу будівництва та економіки, гімназії “Гармонія” , ліцею “Лідер” Ржищівської публічної бібліотеки, працівників сільських клубних закладів Ржищівської ОТГ.

Програма семінару включала виступи: Войтенко С. В. , вчителя української літератури ліцею Гармонія» , “Дитинство Лесі” . Вегери-Предченко Н. М., члена національної спілки журналістів України, голови Кагарлицького осередку «Просвіта», завідувачки Велико-Пріцьківського краєзнавчого музею , “Леся Українка в моєму житті” , Кісленкової К. Ю. завідувача відділу бібіліографії і довідково-інформаційної роботи КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей» , Бібліотечний вернісаж« Душею щира Українка» , Василькевич Т.І. , заступника директора КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для юнацтва», Бібліотечний проєкт «Вічно живий голос” , Литвин А. І., письменниці, художника аматора , «Нехай мої струни лунають” , Дегтярьов Б. С., поета, художника , «ЇЇ життя сонячний промінь» Пащенко М. О., викладача української мови і літератури, бібліотекаря Ржищівського індустріально-педагогічного фахового коледжу , Гудзій О. В. , завідувача відділу з основного виду діяльності КЗ КОР «Ржищівський археолого-краєзнавчий музей» ,”Лесине дзеркало” Бабенко Л. М., старшого наукового співробітника КЗ КОР «Ржищівський археолого-краєзнавчий музей» ,«Нескорена українська душа сьогодення» ,Добровольської Л. І., оглядача радіо і телебачення Кагарлицької ОТГ , «Паралелі: Леся Українка і сьогодення” .
В своїх виступах учасники семінару відкрили маловідомі на загал факти її життя, творчості, провели паралелі між минулим і сучасним, підкреслили змістову актуальність її творів, поділилися напрацюваннями та надбаннями. А ще впродовж заходу звучали читання Лесиних поезій, пісні на її слова, а родзинкою програми стала інсценізація уривку драми Лесі Українки “Бояриня” у виконанні учасників театральної студії, що працює при музеї(керівник Чміленко Світлана Павлівна) .А завершальним акордом заходу стало приєднання до Всеукраїнського флешмобу -читання поезії Лесі Українки Contra spem spero!

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках? Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю

КЗ КОР “Ржищівський археолого-краєзнавчий музей”, в рамках відзначення 150 річниці від дня народження Лесі Українки, запрошує всіх бажаючих до участі в обласному семінарі-практикумі “Я в серці маю те, що не вмирає”, що відбудеться 25 лютого 2021 року.

В програмі семінару : 1. Наукові повідомлення; 2. Презентація заходів, проведених в установах, організаціях культури Київщини та Ржищівської ОТГ в рамках відзначення 150 річниці від дня народження Лесі Українки;3. Художні читання творів Лесі Українки; 4. Інсценізація уривка драматичної поеми “Бояриня”