До  Всесвітнього дня книги та авторського права в КЗ КОР «Ржищівський археолого-краєзнавчий музей» презентує медіапроєкт «Що читають діти»

Етимологія та ідея нашого заходу розпочалась з активності і реакцій наймолодших відвідувачів сторінки нашого музею та їх батьків. Для реалізації освітніх компетенцій та безпосередньої просвітницької роботи ми зібрали інформацію про книги, що вподобали учасники  і  підготували фотофлешмоб «Що читають діти»  до Всесвітнього дня книги та авторського права. Тож познайомимось із креативним поглядом наших учасників !Бо ж популяризація читання є одним із ключових векторів на шляху до самовдосконалення. А ми дякуємо відвідувачам нашого сайту та працівникам музею за ініціативність у підготовці та організацію  музейних партнерів флешмобу!

Для наших підписників презентуємо в рамках он-лайн опитування одкровення старшого наукового співробітника музею Іванчук Ольги.

Кажуть, що зараз діти і, взагалі, люди не читають книг. Не вірю! Моєму синові 21 рік, він мріє бути «крутим» комп’ютерним генієм, для цього вчиться, і…. постійно купує нові паперові книги, питаю, навіщо? В тебе ж є електронна книга. На що він відповідає: «Оцей запах паперу нової книги, перегортання сторінок, поглажування і розглядання обкладинки – заворожує, це відчуття незрівнянне, і таке часом невловиме. Тільки книга дає його, жива, паперова книга!» А ще сміється, згадуючи дитинство і читання на ніч, їм з братом, «Гаррі Поттера» (всі 7 томів)!

Мої діти для мене відкрили Рея Бредбері, з його культовими книгами.

Я змінила свій світогляд в кращу сторону, коли син дав почитати «Квіти для Елджернона» ,автор Деніел Кіз,

а після прочитання роману Джерома Селінджера «Над прірвою у житі», взагалі стала краще розуміти своїх дітей, та й чужих…

Мої діти зробили мене кращою людиною, може це сотні кілограмів дитячих книжок прочитаних для них в дитинстві, допомогло? Наприклад, «Лускунчика» Амадея Гофмана, я перечитувала для меншого сина три рази, так йому подобалося, а я ще досі не розумію про що ця казка?

Дякую Книзі! Дякую письменникам!

Цікаво, що ще з XV століття 23 квітня відзначають День Святого Георгія, заступника Каталонії. У Барселоні та Каталонії в цей день, також відомий як День троянд і подібний багато в чому до Дня Святого Валентина, чоловіки традиційно дарують жінкам троянди, а жінки чоловікам – книжки. Чому книжка? Бо саме у цей час 1929 року в Барселоні проходив масштабний книжковий ярмарок. Це значною мірою вплинуло на запровадження Всесвітнього дня книги та авторського права саме 23 квітня.  в Іспанії, цього дня, влаштовують різноманітні літературно-книжкові заходи. Одна з таких подій – дводенний марафон читання (readathon) найвідомішого твору іспанського письменника – роману «Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». 

Одна з традицій Всесвітнього дня книги та авторського права – обрання міста, що на рік стане Світовою столицею книги. Ця традиція, яка, окрім того, є дієвим способом популяризації книг і читання загалом, запроваджена 2001 року. Тоді столицею було обрано Мадрид. Щороку ЮНЕСКО спільно з міжнародними організаціями, що представляють три напрями книжкової галузі, – Міжнародним союзом видавців, Міжнародною федерацією книготорговців і Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій – обирають Світову столицю книги. Зі свого боку міста зобов’язуються всіляко сприяти розвитку книговидання і промоції читання. З 2001 року світовими книжковими столицями вже побували Александрія, Нью-Делі, Антверпен, Монреаль, Боґота, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Єреван, Бангкок, Вроцлав та ін. Цьогоріч нею стало місто Конакрі (Ґвінея). ЮНЕСКО в межах Всесвітнього дня книги та авторського права виступає за надання рівного доступу до знань та підвищення грамотності населення. Ще одним важливим аспектом є усвідомлення цінності книжки і її незамінності у поширенні знань і формуванні культури, незалежно від форми представлення інформації.

А ми пропонуємо відсвяткувати цей день з музеєм та взяти участь у заходах, що анонсує музей!

Україна − держава з багатовіковою історією та культурою. Кожна епоха залишає нам у спадщину пам’ятку архітектури чи історії, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію чи особистість. У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки − перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів.На державному обліку України за даними Держкомстату України перебуває 144831 пам`ятника , у тому числі за видами : археології − 71214,історії − 52544, монументального мистецтва − 2806, архітектури −17934,містобудування − 3, садово-паркового мистецтва − 308, ландшафтні − 5, науки і техніки − 17. Із загальної кількості пам’яток − 3005 національного І 141826 −місцевого значення.

Маємо і ми пам’ятку археології місцевого значення. Городище Іван-Гора розташоване на горі, обмеженій зі сходу, заходу та півдня розгалуженою глибокою балкою, а з півночі – майже прямовисним урвищем до дніпровської заплави. Городище підвищується над рівнем ріки на 65–70 м. Значна частина городища нині підмита Дніпром і обвалилася в заплаву. Ґенеза українського етносу ніби спресована в часі і просторі на невеликому клаптику землі, що зветься Ржищівщиною.

Оберіг Ржищева, фортеця над Дніпром – древня Іван – гора. Археологічні цивілізації та культури безперервно змінювали одна одну на невеликій території, що засвідчує древність та безперервність буття наших краян на цій придніпровській землі. Першу літописну згадку про південне передмістя Ржищева – городище Іван знаходимо під 1151 р. В Іпатієвському літописі ,де розповідається про боротьбу за Київ між князем Ізяславом Мстиславовичем та Юрієм Долгоруким. Зіставлення згаданих у літописі пунктів з топографічними ознаками давньоруських пам’яток та назва урочища, в якому розташоване городище, свідчать, що саме тут і знаходився пункт, згаданий у переліку подніпровських міст-фортець. Це городище досліджувалось експедиціями Інституту археології АН УРСР під керівництвом В. К. Гончарова в 1960–1966 pp. та П. П. Толочко в 1982–1983 pp.Б. О. Рибаков висловив думку, що можливо замок “Іван” колись належав Яну (Івану) Вишатичу – київському тисяцькому, нащадку билинного Добрині. Під час розкопок тут знайдено велику кількість черепків різноманітного посуду. Його оздоблено орнаментом, розписано мінеральною фарбою. Роботу виконано чітко та привабливо, а це є свідченням того, що гончарне виробництво вже в той час було досить розвиненим. Серед знахідок трапляються також і ювелірні вироби: прикраси з срібла та скла. До числа рідкісних знахідок слід також віднести свинцеву печатку, якою князі та бояри скріплювали важливі документи.В укріпленні на Іван-горі збереглися поселення – це маленькі будиночки, що тіснилися одна біля одного. Сім’я, як правило, займала світлицю та кухню. В останніх збереглися глиняні печі, що свідчить про опалення без димарів. Поруч вириті ями для збереження зерна.Під час тривалої боротьби князів за київський престол Іван-город не раз переходив із рук у руки. У 1240 р. був знищений монгольськими ордами.Частина українських земель у другій половині XVIІ сторіччя входила до складу Російської імперії, а Правобережжя, лишались під владою Польщі. Король Ян Казимир не міг погодитись з поразкою в війні 1648–1654 років, тому вирішив взяти реванш. Всередині жовтня 1663 року в ставці короля вирішено “коронним і козацьким військам рушити за Дніпро. Після захоплення України планувалось всіма силами вторгнутись у межі Московської держави і рухатись прямо на Москву”. Біля Ржищева, на Іван-горі, польські війська збудували чотирикутні земляні укріплення, а 13 листопада 1663 року здійснена переправа стотисячного війська польського короля. Саме з цієї події народжується інша версія назви Іван-гори – Ян-Іван: “На одній з гір, пануючих над Ржищевом, віддаленої від інших, є чотирикутне земляне замковище з бастіонами по куткам. Гора ця називається Іван-горою, по тому видно, що в 1663 році на ній стояв король Ян Казимир, збираючись переправлятись за Дніпро для завоювання Малоросії”. Біля Іван-гори було зроблено міст через Дніпро на байдаках. Навколо Ржищева також була встановлена сторожа на той випадок, коли з Києва московські воєводи вишлють військо проти короля.Через Дніпро польська армія переходила трьома колонами. Першою командував сам король, другою відомий польський воєвода Степан Чернецький. Тоді ж у районі Трипілля і Стайок на Лівобережжя вийшли загони татар.Великі бої, що відбулися в січні 1664 року під Глуховом і в лютому під Новгород-Сіверським, закінчились поразкою Яна Казимира від московських військ. Йшлося про негайний відступ, Степан Чернецький вирядив короля на відступ через Литву, а сам перевів головне військо польське по льоду знову біля Ржищева

Це свято всіх, хто цінує  культурну спадщину і пам’ятає історію своїх предків.  В цей день згадують про те, що кожна країна – це унікальна історія та культура. Завдання цього свята – нагадати суспільству про необхідність збереження культурної спадщини

Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), є дорадчим органом ЮНЕСКО, та разом із Міністерством культури України та Національною комісією ЮНЕСКО вирішує, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Всесвітньої Спадщини.

Спадщина України в ЮНЕСКО:

– Київський Софійський собор (Київ)

– Києво-Печерська лавра (Київ)

– Ансамбль історичного центру Львова (Львів)

– Пункти геодезичної дуги Струве (Хмельницька і Одеська області)

– Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини (Українські та Словацькі Карпати, Німеччина)

– Резиденція Буковинських митрополитів (Чернівці)

– Дерев’яні церкви Карпатського регіону:

– Церква Святого Духа (Львівська область, Жовківський район, с. Потелич)

– Церква Собору Пресвятої Богородиці (Львівська область, Турківський район, с. Матків)

– Церква Святої Трійці (Львівська область, Жовква)

– Церква святого Юра (Львівська область, Дрогобич)

– Церква Святого Духа (Івано-Франківська область, Рогатин)

– Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Івано-Франківська область, Коломийський район, с. Нижній Вербіж)

– Церква Вознесіння Господнього (Закарпатська область, Рахівський район, селище Ясіня)

– Церква святого Михайла (Закарпатська область, Жовківський район, с. Ужок)

– Руїни стародавнього міста Херсонес

15 квітня 2021 року відбулося онлайн відкритті виставки картин «Краса і тільки трішечки краси» Семена Леонідовича Равського!  Виставку приурочено до Міжнародного дня культури, Всесвітньому дню мистецтва та видатній особистості нашого міста Ліні Василівні Костенко. Недарма виставка носить ймення «Краса і тільки трішечки краси», бо ж слова Ліни зливаються з гамою кольорів художника

 Щоб стати майстром треба дуже багато працювати, відточувати свій стиль, а інакше й не варто братися за таку складну і , водночас, прекрасну роботу – дарувати людям красу. Сподіватися, що тебе осінить, і ти враз сягнеш вершини – не вийде. Треба щоденно працювати, відточувати свій стиль і майстерність, тільки тоді шлях ставатиме рівнішим. Він не полишав своєї мрії і досягнув майстерності. «Посередністю не хоче бути» – ці слова про нього,  винуватця  персональної виставки картин в Ржищівському археолого-краєзнавчому музеї Семена Леонідовича Равського. Художник унікальна людина- аквареліст, живописець, оформлювач музейних експозицій . Все своє життя він невтомно працює аби дарувати нам  зустріч  з прекрасним . Він автор ескізних проектів та експозицій багатьох музеїв і численних виставок, зокрема: музей історії міста Києва, державний музей літератури України, музей Лесі Українки… Це далеко не весь перелік робіт Семена Леонідовича. І ми пишаємось тим, що саме він оформлював експозицію нашого музею.Але сьогодні він виступає в амплуа художника. Його кредо – житєстверджуюча радість. Він несе у своїх творах тепло, ніжність, лінії його малюнків плавні, але бездоганно тонкі, немає різких контрастів, але вони сама досконалість, декілька штрихами створюють цілий світ. Його майстерність не перестає вражати і захоплювати.

Ось- милує наше око картини такі близькі нам- садок, срібне перевесло озерця з човником, куполи стародавніх храмів, а ось притулилися одна до одної тендітні берізки…а це, ну звичайно, цариця квітів- троянда..Все це створено талановитими руками майстра.

Про таких людей кажуть – «Поцілований Богом». Дякуємо Вам за те, що кожен день Ви невтомно працюєте над створенням краси для нас, Ви маєте велике, наповнене любовью до людей серце і за те, що Ви ділитеся цією любов’ю з нами.

 На жаль епідеміологічна ситуація не дозволяє нам зараз зробити відкриття виставки С,Л, Равського. Але ми приготували вам для перегляду онлайн-виставку картин С.Равського Приємного перегляду, чекаємо на вподобання та коментарі. На все добре та до якнашвидшої зустрічі офлайн!

Вже зовсім скоро!!! Прямий ефір онлайн відкриття виставки «Краса і тільки трішечки краси»! Під враженням акварелей митця Семена Леонідовича Равського , хочемо поділитися візуалом та атмосферою експозиції. У легкості акварельних нарисів – сталева техніка синергії природи. Митець – оформлювач музейних експозицій висловив свої відчуття в сезонних нарисах та підкреслив їх перманентну гармонійність. З безкраїми пейзажами поруч розмістилися квіти, мов вірші, про які пише наша землячка Ліна. Бо ж виставка приурочена Міжнародному дню культури, а назви картин є рядками з творчості Ліни Костенко, якій ми наразі і завжди виявляємо почуття поваги та щирої пошани. Творчість відзивається в наших душах по – різному, а головне – унікально.

Тож запрошуємо Вас познайомитись із етюдами Семена Леонідовича та сподіваємось на нашу якнайшвидшу зустріч офлайн!

У будинків, як і у людей , є своя доля , своє життя і своя історія. Часом зовсім звичайна будівля зберігає у собі багато невідомого або давно забутого. Це можна сказати і про споруду, яка на перший погляд здається зовсім непримітною ,звичною і буденною, але вона є частинкою багатої історії Ржищівської єврейської громади . Це будівля їдальні ОЗО Ржищівська гімназія «Гармонія », а в минулому- в ній розміщувалась єврейська молитовна школа для дорослих «Бейс-Йосиф». На початку ХХст .єврейська громада нашого міста була дуже чисельною(більше 6000 осіб, це 70% всього населення) і мала великий вплив на його економічний та культурний розвиток . Велику роль євреї приділяли освіті. У Ржищеві існувало кілька хедерів (початкових шкіл), більше 10 молитовних цехових шкіл для дорослих: кушнірська, візницька , швейна, різницька, шапошників, рабинська та ін.. Одна з найбільших – молитовна школа «Бейс-Йосиф», заснована у 1898 році , була вона спочатку дерев`яною, але у 1906 році на кошти цукрозаводчика Йосифа Бродського, що орендував у Ржищеві цукровий завод, на землях одного з найбагатших людей міста Карла Трітшеля побудована вже цегляна будівля , що збереглася і до нашого часу. Ця школа відрізнялася від інших єврейських шкіл тим, що в ній крім чоловіків навчалися ще й жінки. Чого не було в інших єврейських школах. Проіснувала вона аж до жовтневого перевороту. Пізніше це приміщення стало одним із корпусів Ржищівської середньої школи, потім восьмирічної, зараз це приміщення їдальні гімназії «Гармонія». Це єдина спруда ,яка найкраще збереглась з тих далеких часів. І ,можливо, його можна було б колись використати для створення музею єврейської громади Ржищева.

Пам`яток, пов`язаних з ржищівським єврейством, майже не залишилось , але хотілося б згадати ще про одну. Це споруда старого будинку культури, побудована у 1912 році, як сінематограф . Разом з тим там довгий час діяв самодіяльний єврейський театр. Є думки про те, що це приміщення використовувалося , як і синагога.

Збереглася ще будівля колишньої земської лікарні(приміщення гуртожитку СУПТР по вул. Шевченка), побудованої у 1916 році, великі кошти на яку виділи саме євреї.

Єврейська історія Ржищева вивчена, на жаль, дуже мало, то ж працівники нашого музею по крихтах збирають відомості і відкривають все нові і нові сторінки того часу . Ми звертаємось до ржищівчан з проханням поділитися своїми спогадами та матеріалами про історію ржищівської єврейської громади .

Старший науковий співробітник Бабенко Л. М

ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ У ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЇВ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ Роз’яснення Уповноваженого із захисту державної мови щодо норм Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», які стосуються використання державної мови у діяльності музеїв та історико-культурних заповідників:

Інформація Уповноваженого із захисту державної мови  

щодо норм Закону України «Про забезпечення функціонування  української мови як державної», які стосуються використання державної  мови у діяльності музеїв та історико-культурних заповідників 

Чинні норми Закону 

1. Згідно із частиною першою статті 12 Закону робочою мовою діяльності  підприємств, установ та організацій (у т.ч. музеїв та історико-культурних  заповідників) державної і комунальної форм власності у тому числі мовою  засідань, заходів, зустрічей та мовою робочого спілкування, є державна мова.  

Крім того, відповідно до підпункту 16 частини першої статті 9 Закону  володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових  обов’язків зобов’язані посадові та службові особи підприємств, установ і  організацій (у т.ч. музеїв та історико-культурних заповідників) державної і  комунальної форм власності. 

Частиною п’ятою статті 13 Закону визначено, що мовою локальних актів,  що регулюють діяльність підприємств, установ та організацій (у т.ч. музеїв)  державної і комунальної форм власності, є державна мова. 

2. Відповідно до статті 28 Закону інформація для загального  ознайомлення (оголошення, зокрема ті, які містять публічну пропозицію  укласти договір, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша  публічно розміщена текстова, візуальна і звукова інформація, що  використовується або може використовуватися для інформування необмеженого  кола осіб про товари, роботи, послуги, посадових, службових осіб підприємств  або органів державної влади, органів місцевого самоврядування) подається  державною мовою. 

3. Відповідно до частини першої статті 29 Закону мовою публічних заходів  є державна мова. Публічними заходами є, зокрема, збори, конференції, мітинги,  виставки, навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші заходи,  доступні або відкриті для учасників таких заходів вільно чи за запрошенням, за  плату чи безоплатно, постійно, періодично, одноразово або час від часу, що  організовуються повністю або частково органами державної влади, органами  місцевого самоврядування, державними установами, організаціями, а також  суб’єктами господарювання, власниками (засновниками, учасниками,  акціонерами) яких є держава або територіальна громада незалежно від частки  цієї власності. 

4. Згідно із статтею 32 Закону та статтею 6 Закону України «Про рекламу»  мовою реклами в України є державна мова.  

5. Відповідно до статті 20 Закону трудові договори в Україні укладаються  державною мовою, що не перешкоджає використовувати сторонам трудового  договору його переклад. 

6. Згідно з частиною третьою статті 27 Закону у роботі підприємств, установ  і організацій (у т.ч. музеїв та історико-культурних заповідників) державної і  комунальної форм власності використовуються винятково комп’ютерні  програми з користувацьким інтерфейсом державною мовою. Під час закупівлі  комп’ютерних програм для підприємств, установ і організацій (у т.ч. музеїв та 

історико-культурних заповідників) державної і комунальної форм власності  обов’язковою умовою є наявність користувацького інтерфейсу державною мовою. 

7. Відповідно до норм статті 30 Закону мовою обслуговування споживачів  в Україні є державна мова. Підприємства, установи та організації (у т.ч. музеї  та історико-культурні заповідники) всіх форм власності здійснюють  обслуговування споживачів (громадян) державною мовою. 

8. Відповідно до статті 22 Закону мовою науки в Україні є державна мова.  У разі підготовки та публікації музеєм або історико-культурним  заповідником наукових видань, такі видання публікуються державною мовою,  англійською мовою та/або іншими офіційними мовами Європейського Союзу. У  разі публікації англійською мовою та/або іншими офіційними мовами  Європейського Союзу опубліковані матеріали мають супроводжуватися  анотацією та переліком ключових слів державною мовою. 

У разі проведення у музеї або на території історико-культурного  заповідника публічних наукових заходів (наукових конференцій, круглих столів,  симпозіумів, семінарів, наукових шкіл тощо), мовою таких публічних  наукових заходів є державна мова та/або англійська мова.  

Мовою публічних наукових заходів на тему певної іноземної мови  (мовознавство) або іноземної літератури може бути відповідна іноземна мова. Якщо проведення наукового заходу здійснюється іноземною мовою,  організатори зобов’язані повідомити про це учасників заходу заздалегідь. У  такому разі здійснення перекладу державною мовою не є обов’язковим. За будь-яких обставин особа, яка бере участь у будь-якому публічному  науковому заході, не може бути позбавлена права використовувати державну  мову. 

Норми Закону, що набирають чинності 16 липня 2021 року  

9. Згідно з частинами п’ятою та восьмою статті 23 Закону мовою музейної  справи та мистецьких виставок є державна мова. 

Музейний облік у музеях усіх форм власності здійснюється державною  мовою. 

Інформація про музейні предмети, що демонструються в музеях та на  мистецьких виставках, подається державною мовою. Поряд з державною  мовою інформація про музейні предмети може дублюватися іншими мовами. У  письмовій інформації про музейні предмети напис іншою мовою розміщується  нижче або праворуч від напису державною мовою. Розмір шрифтів тексту  інформації про музейні предмети державною мовою має бути не меншим за  розмір шрифтів відповідного тексту іншою мовою. Аудіовізуальна інформація  про музейні предмети державною мовою має бути виконана не менш розбірливо,  гучно та зрозуміло, ніж відповідна інформація іноземною мовою. 

Вхідні квитки для відвідування музею чи виставки, публічні  оголошення про виставки виготовляються державною мовою. Допускається  дублювання інформації на вхідних квитках іншою мовою. Розмір шрифтів тексту  будь-якою іншою мовою на вхідних квитках не може бути більшим за розмір  шрифтів тексту державною мовою.

Інформаційна продукція про музей чи виставку виконується  державною мовою, а за потреби – також іншими мовами. 

Мовою туристичного та екскурсійного обслуговування є державна  мова. Туристичне чи екскурсійне обслуговування іноземців та осіб без  громадянства може здійснюватися іншою мовою.  

У разі проведення на території музею або культурно-мистецького  заповідника культурно-мистецьких, розважальних або видовищних заходів  мовою проведення культурно-мистецьких, розважальних та видовищних  заходів є державна мова. Застосування інших мов під час таких заходів  дозволяється, якщо це виправдано художнім, творчим задумом організатора  заходу, а також у випадках, визначених законом щодо порядку реалізації прав  корінних народів, національних меншин України. Положення цієї частини не  поширюються на застосування мов під час виконання та/або відтворення пісень,  інших музичних творів з текстом, фонограм. 

Супровід (конферанс) культурно-мистецьких, розважальних та  видовищних заходів в Україні здійснюється державною мовою. У разі якщо  супровід (конферанс) здійснює особа, яка не володіє державною мовою,  організатор забезпечує синхронний або послідовний переклад такого виступу  державною мовою. Особливості супроводу (конферансу) культурно-мистецьких  та видовищних заходів в Україні, що проводяться на виконання міжнародних  зобов’язань перед Європейською мовною спілкою, визначаються домовленістю  сторін. Законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних  меншин України можуть встановлюватися особливості використання мов  корінних народів, національних меншин України під час супроводу  (конферансу) культурних заходів, організованих відповідною меншиною. Оголошення, афіші, інші інформаційні матеріали про культурно мистецькі та видовищні заходи виготовляються державною мовою. В  оголошеннях, афішах, інших інформаційних матеріалах допускається  використання інших мов поряд з державною мовою, при цьому текст іншою  мовою не може бути більшим за обсягом та шрифтом, ніж текст державною  мовою. Вимоги щодо розміру шрифту не є обов’язковими при написанні власних  імен виконавців, назв колективів і творів, охоронюваних законом торговельних  марок (знаків для товарів і послуг).

Тищенко Василь Олександрович(1925 – 2006)

Ржищівська земля! Багато талантів ти благословила на життя і на творчість. Як рідна мати, щиро й радо зустрічала, а іноді й давала притулок людям, імена яких навіки вписані у світову історію і культуру: Л. Костенко, І. – В. Задорожний, О. Ган, Ш. Алейхем, Х. Табачников, В. Сидорук .Продовжується ця традиція і нині.

Хочемо розповісти про ще одну людину, талановиту і скромну, нашого земляка Василя Олександровича Тищенка. Народився він навесні, коли квітнуть первоцвіти, на велике православне свято Благовіщення 7 квітня 1925 року в с. Халча в селянській родині, яка вирізнялася набожністю. Мати – Єлизавета Кіндратівна виховувалась в монастирі, батько – Олександр Степанович працював регентом церковного хору в сусідському с. Зікрачі. Безперечно, любов до прекрасного світу музики і талант хормейстра заклались у Василя Олександровича ще з дитинства. Та це і не дивно, бо він зростав у світі музики: колискові, народні пісні, духовні твори.

У 1931 році родина Тищенків оселилася у Ржищеві. Жили в сторожці, яка стояла на подвір’ї Свято – Троїцького храму. Батьки працювали в церкві регентами. Від голоду 1932 – 1933 р.р. помер батько. Мати працювала регентом у церкві вже сама. Загалом подружжя Тищенків пропрацювало регентами у Ржищівському Свято – Троїцькому храмі більш як півстоліття – 53 роки.

З 1933 по 1941 р.р. Василь Тищенко навчався у Ржищівській середній школі в одному класі з Олегом Кошовим. Товаришували.

У 1941 році після закінчення школи перед Василем Олександровичем відкривався широкий шлях у нове життя. Та не судилося…Почалася війна.

У 1942 році з окупованого Ржищева фашисти повезли Василя  інших молодих хлопців і дівчат у товарному вагоні до чужої країни на рабську працю. Спочатку був табір – розпридільник, потім – важка та виснажлива сільськогосподарська праця остарбайтера. Основною їжею була картопля.

Після звільнення з німецького ярма у 1945 – 1949 р.р. служив в армії Під час служби брав активну участь в художній самодіяльності – по іншому й не міг, бо всесвоє життя був разом з піснею, з музикою, з театром. Саме в цей час і розкрився диригентський нахил.

Успішно закінчив спочатку Київське музичне училище, згодом Київську консерваторію. У 1951 році був  зарахований у хор Київської опери. В театрі опери і балету ім Т.Г. Шевченка в м. Києві пропрацював понад 30 років. Був удостоєний звання «Заслужений артист України». З 1974 р. за сумісництвом працював викладачем в Київському університеті культури, де захистив дисертацію і отримав вчений ступінь професора.

За роки творчої праці в театрі В.О. Тищенко як хормейстер поставив 19 опер («Запорожець за Дунаєм», «Катерина» та ін.) Брав активну участь при постановці 75 інших опер.

Надійним другом і порадником, творчою музою протягом довгого подружнього життя була йому кохана дружина Любов Іванівна – артистка хору Київського театру опери та балету. Згодом їм за щире кохання Бог подарував сина Олександра (нині – це перший в Україні поп – роковий музикант, заслужений артист України, співак, аранжувальник, педагог музики). Приємно, що і внук, якого назвали теж Олександром, пішов слідами своїх рідних: закінчив Київську консерваторію, здобув спеціальність диригент – хормейстер, продовжив династію Тищенків, якій понад 200 років.

Після виходу на заслужений відпочинок В.О. Тищенко повернувся до Ржищева , поселився в Маківщині. Василь Олександрович став керівником академічного хору міського Будинку культури. За його керівництва академічний хор вивчив і проспівав на концертах близько 80 творів, брав участь у багатьох різних конкурсах.

Працював до останнього дня, мріяв, планував… Одного грудневого вечора 2006 року жорстока рука грабіжника – вбивці обірвала, насичене працею, оповите прекрасною музикою і бажанням донести її якомога більшій кількості людей, творче життя маестро.

Завідувач відділу з основного виду діяльності Ольга ГУДЗІЙ