Любов до подорожей властива людській природі — вони допомагають нам відволіктися від буденності, очистити свідомість та знайти душевний спокій. Крім того, де ще можна дізнатися стільки нового, як у мандрівках досі незнаними місцями,  знайомлячись з іншими людьми та культурами. Недарма існує думка, що найкращий спосіб витратити вільний час і гроші — це поїхати в туристичну подорож. Важливу роль туризму визнають уряди країн та міжнародні організації, зокрема, ООН — під її егідою працює Всесвітня туристична організація, яка заснувала щорічне свято — Всесвітній день туризму. Його відзначають щороку 27 вересня.

   В Україні День туризму було встановлено 1998 року указом Президента на підтримку ініціативи Державного комітету України з туризму. Відзначати його вирішили разом зі Всесвітнім, тобто 27 вересня кожного року.

   Мальовничі простори  нашої Ржищівщини з її неповторною природою, древньою і загадковою історією завжди приваблював українських туристів , а також тих, хто приїхав із-за кордону.

Велику роботу по популяризації, історичних, культурних та природних пам’яток рідного  краю, проводить Ржищівський археолого- краєзнавчий музей. Ним підписані угоди з багатьма туристичними агенціями України, розроблені цікаві туристичні маршрути такі як: «Ржищів оглядовий», «Ржищів історичний», «Культові споруди Ржищева», « Ржищів археологічний», «Ржищів Ліни Костенко».

В експозиції музею представлені унікальні артефакти, знайдені на території нашого краю або подаровані ржищівчанами, предмети побуту, предмети етнографічної приналежності.

До уваги відвідувачів – оглядова та тематичні екскурсії, екскурсійне обслуговування з елементами майстер-класу та програмою дегустації авторського трав’яного чаю «Цілющі трави Ріпниці» та багато ін..

 Серед багатьох музейних послуг нашого музею є досить приваблива для відвідувачів з інших регіонів, що подорожують Україною. Це мінітур вихідного дня.  Віднедавна ця послуга доволі популярна, адже програма перебування в музеї та місті складається відповідно до вподобань клієнта.

Хочете більше дізнатися про незвичайні місця, історії, традиції, визначні пам’ятки та дива, на які багата наша земля – вам з нами по дорозі!

Завітайте до нашого музею і ви не пожалкуєте.!

Отже,всіх любителів подорожей, активного відпочинку, його організаторів вітаємо з Днем туризму! Щиро бажаємо вам гарних емоцій, приємних вражень від усіх ваших подорожей, а працівникам цієї галузі –  успіхів та процвітання у цій нелегкій справі .
Нехай у вашому житті завжди панує злагода, нехай вас завжди переслідують лише приємні щасливі емоції під мирним небом України!

Зі святом, дорогі туристи!!!

Матеріал підготовлено старшим науковим співробітнико Людмилою Бабенко

До 80 – річчя Букринського плацдарму презентуємо наукове історичне дослідження “Битва за Дніпро”

• 

• 

• 

У вересні 1943 р. розгорілася велика битва за визволення Правобережної України – відома як Букринський плацдарм. Тут вели наступ війська Воронезького фронту. З 21 по 22 вересня 1943 р. передові загони 40-ої, 47-ої та 3-ої гвардійської танкової армій на кілька днів раніше наміченого терміну вийшли до Дніпра в районі Букринського вигину ріки і з ходу захопили перші невеликі плацдарми на правому березі в районі Ржищева, Балико – Щучинки, Великого Букрина, Зарубинців, Григорівки. У районі Монастирка першими до правого берега відправились три групи з 10 -го танкового корпусу, у яких було 16 бійців. Ними командували лейтенант С.П. Мокусов, молодший лейтенант І.М.Бейда і рядовий М.Д.Кравець. Подолавши ріку, групи провели розвідку ворожих позицій. Довелося прийняти нерівний бій і відступити. Масове форсування Дніпра розпочалося 23 вересня о 9 годині ранку. У перші дні бійці переправлялися на підручних засобах: човнах, плотах, бочках, автомобільних камерах, воротах, дверях, плащ – наметах, набитих соломою, сухим очеретом.

Очевидці згадують, що майже всі хати в с. Гусинці були розібрані на потреби армії. Шквал вогню обрушили фашисти на наступаючих. У небі безроздільно панувала німецька авіація. Яких великих зусиль треба було затратити при форсуванні такої водної перепони, як Дніпро! Підходи до річки, вихід на її південно – західний берег добре проглядався противником, що займав позиції на західному березі, висота якого подекуди понад 100 метрів над рівнем річки. Піднятися на крутий обривистий берег Дніпра було надзвичайно важко, зброю і боєприпаси доводилось нести на руках. І все це під шаленим вогнем противника.

23.09.1943 року о 6 годині ранку група бійців на 5 човнах під командуванням капітана О.К.Болбаса форсувала річку в районі Монастирка біля Ржищева і закріпилася .

         Біля Балико – Щучинки першими подолали Дніпро 40 добровольців 200 –го стрілецького полку на чолі з командиром капітаном В.Г.Пестряковим.

         Також  на правий берег почали переправлятися бійці біля с. Ходорів та Букрин.

         Проти ржищівського і букринського плацдармів ворог зосередив кілька дивізій, у тому числі одну танкову.

         Щоб полегшити форсування Дніпра і вихід наших військ на оперативний простір, передбачалось висадити на правий берег від Ржищева до Черкас сильний повітряний десант – 3 повітряно – десантні бригади (10 тисяч), який ввійшов в історію під назвою Дніпровської повітряно – десантної операції. Для цього було виділено 180 літаків, 35 планерів. Дисантування проводилось в ніч на 24 вересня. Було здійснено 298 літако – вильотів. Одна бригада була десантована повністю, друга – частково. Було висаджено на парашутах 4575 чоловік, 660 упаковок з боєприпасами. Щільно діяли ворожі зенітки.

Через недостатню підготовку сталася  ціла серія фатальних помилок, що призвели до досить трагічних наслідків… Лише третина десантників вела бойові дії в тилу у ворога.

У ніч з 25 на 26 вересня 1943 року 42 – а гв.стрілецька дивізія форсувала Дніпро теж на підручних засобах біля сіл Гребені  і Юшки. Перед дивізією командування армії поставило завдання – оволодіти селами і створити  плацдарм.

         На 8 годину ранку 26 вересня 1943 року передові підрозділи подолали стрімкий берег, вийшли наверх, ведучи тяжкі кровопролитні бої з ворогом, який займав вигідні підготовлені позиції. До 10 години 127 – й СП увірвався у південно – східну частину с. Гребені. На північну частину села наступав батальйон 132 – го СП. Під кінець дня 28 вересня села Гребені і Юшки зусиллями обох дивізій були очищені від ворога.

30 вересня ворог сильним угрупуванням піхоти і танків з боку Ржищева атакував частини дивізії. Ця спроба фашистів була відбита збірною групою під командуванням начальника розвідки дивізії І. П. Зими. За цей подвиг майору І.П. Зимі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він почесний громадянин села Гребені, що входить до складу Ржищівської ОТГ.

Бої в районі Ржищева, що входив у Букринський плацдарм, як і на всьому плацдармі, точилися кілька місяців.

В запеклих боях на фронті від Ржищева  до Києва обидві воюючі сторони зазнали величезних втрат. 13 жовтня 1943 року бої продовжилися з новою силою та в ще більш складних умовах. Війська 40 – ої та 27 – ої армій не прорвали ворожу оборону, але ціною великих зусиль зуміли стягнути на себе значні сили ворога, що дало можливість успішному створенню північніше Лютіжського плацдарму, де вирішувалася доля столиці України Києва.

За мужність і відвагу, виявлені при форсуванні Дніпра в районі Ржищева, звання Героя Радянського Союзу удостоєно капітана O.K.Болбаса, лейтенантів A.M.Топольського, І.М.Кінешева, рядових бійців О.Д.Воробйова і В.Д.Ларіонова.

За форсування Дніпра і звільнення Києва 70% особового складу 10 танкового корпусу були нагороджені орденами і медалями. Із них 37 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

• 

Ольга ГУДЗІЙ, завідувач з основного виду діяльності

У міцному тілі – здоровий дух. Для сучасного суспільства дуже важливо виховання молодого всебічно розвиненого покоління, збереження його фізичного та психічного здоров’я, формування переконання в необхідності ведення здорового способу життя.

Наша країна завжди славилася видатними спортсменами, а залучати до спортивних занять янайбільше дітей та дорослих є одним із пріоритетних завдань державної політики, особливо в умовах сучасних реалій.

Ржищівщина  теж багата  своїми спортивними успіхами.

Ми пропонуємо переглянути наш дайджест «Спортивний фронт. 2023. Досягнення українських спортсменів .Земляки у великому спорті» присвячений Дню фізичної культури і спорту України та порадіти досягненням спортсменів, які прославили своїми здобутками наш край.

21 січня на футбольному майданчику Ставищенського НВК №1 відбувся зимовий кубок з міні футболу на підтримку ЗСУ серед юнаків 2010-2011 року народження. Участь взяли 6 команд, серед них і команда ДЮСШ м.Ржищів,

За результатами кубка наша команда посіла 5 місце в турнірній таблиці та отримала Диплом за участь в кубку.

Також було визначено кращих гравців з кожної команди, які отримали медалі та статуетки. Нагороди отримав і наш гравець

 Разухін Руслан.

В Києві 15 березня відбувся Всеукраїнський турнір з боксу серед юнаків до Дня українського добровольця. Загалом у змаганнях взяли участь 100 спортсменів із 6 областей. Серед учасників були й представники Ржищівської міської територіальної громади.

У ваговій категорії 40 кг І місце посів вихованець боксерського клубу “Ржищів” Сергій Бойко.

Сергій займається боксом вже 6 років. Юний боксер провів 45 боїв у різноманітних змаганнях та в 43-х з них здобув перемогу. Сергій Бойко – чемпіон Київської області, переможець Всеукраїнських турнірів з боксу серед юнаків.

17 -19 лютого в м.Київ відбувся Чемпіонат України з легкої атлетики у приміщенні, де ржищівчанка Тетяна Чорновол виборола срібну нагороду на дистанції 1500 м.

Тетяна ЧОРНОВОЛ – багаторазова чемпіонка та призерка України, учасниця Чемпіонату Світу серед юніорів в Колумбії (м. Калі), учасниця Чемпіонату Європи з кросу в Італії (м.Турин), вихованка спортивної школи в місті Бровари, Кандидат у майстри спорту України.

28 – 30 липня 2023 року  в м. Луцьк на Чемпіонаті України з легкої атлетики , спортсменка здобула бронзову медаль дорослого чемпіонату з бігу на 1500 м.

18 червня 2023 року з нагоди Міжнародного дня батька в Ржищівській ТГ було проведено Відкритий Кубок з волейболу серед чоловіків 25+.

  Підсумок турніру:

І місце – команда м. Кагарлик

ІІ місце – команда м. Обухів

ІІІ місце – команда м. Васильків

ІV місце – команда м. Ржищів

Команди-призери були нагороджені кубками, медалями та дипломами. Також за підсумками турніру пам’ятними сувенірами були нагороджені кращі гравці своїх команд.

На відкритому чемпіонаті з боксу в м. Обухові серед юнаків золотими призерами стали Прохоренко Максим.(32кг) і Бойко Сергій (40 кг)

Пухтій Зоряна та Прохоренко Максим взяли участь у фестивалі єдиноборств серед школярів  у м. Києві і здобули І місце.

• 

• 

29 липня 2023 року  у м. Біла Церква-відбувся фізкультурно-оздоровчий захід, в якому взяв участь наш земляк Сергій БОЙКО, який змагався у забігу та скандинавській ходьбі на 5 км.

Спортсмен став срібним призером змагань.

Сергій також був учасником багатьох фізкультурно- оздоровчих заходів. Серед них: «Активні парки України – Київський забіг», в  найбільшій біговій події України – Львівському півмарафоні Незламності 2023 та багатьох ін.

• 

• 

26 серпня  у Ржищеві відбувся фізкультурно-патріотичний забіг присвячений Дню Незалежності України. Участь брали люди різної вікової категорії – діти та дорослі.

Першою подолала дистанцію і фінішувала Стратійчук Вікторія, яка стала переможницею та була нагороджена дипломом та медаллю. Всі інші також показали гарний особистий результат і легко впоралися з відстанню.

 З квітня по липень 2023 року  відбувався Міжобласний чемпіонат з футболу серед юнаків 2012-13 та 2014-15 року народження. Вікова категорія дітей 2012-2013 р. Команди ДЮСШ  міста .Ржищева посіли друге місце.

.

10. 06.2023 у відкритому турнірі м. Обухова з вільної боротьби серед хлопців та дівчат  взяли участь 5 спортсменів із Ржищева. 3-є з них вибороли призові місця. Бронзовими призерами стали : студент 1курсу РІПФК Мирослав Котляр та студент гуманітарного коледжу Владислав Чорновол.

Друге мicце та срiбну медаль виборов учень ОЗО “Ржищiвський лiцей “Лiдер” Артем Ткачук,

Радіємо разом спортивним здобуткам земляків та бажаємо успішного підкорення нових вершин!

До Дня медичного працівника, що відзначають в Україні 27 липня, КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей”презентує тематичний віртуальний фотоекскурс.

Про рівень соціального та культурного розвитку держави судять зі стану освіти, медицини та соціального забезпечення населення. Зокрема, на демографічну ситуацію, що актуально для усіх європейських держав, впливає рівень розвитку медицини. Цьогоріч День медичного працівника святкують 27 липня. Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про День медичних працівників» від 13.06.2023 № 327/2023. Саме до цього дня прийнято аналізувати проблеми та досягнення, вшановувати працю медиків, а в час військового стану в країні і поготів.

То ж переглянемо віхи історії та згадаємо людей, в чиїх руках було і є здоров’я та життя наших громадян, про чию професійну майстерність і досі ходять легенди. Адже тут, у нашій лікарні, були лікарі, які проводили якісну діагностику, слухаючи пацієнта просто вухом, проводили складні операції і приймали найскладніші пологи, часто з хірургічним втручанням, боролися з епідеміями та наслідками нещасних випадків і повертали до життя здавалося б безнадійно хворих!

          Перші згадки про медичне обслуговування датуються 1870-им роком.   В 1886 році Ржищів стає волосним центром, в якому працюють дві приватні аптеки, та відкривається земська лікарня в штат якої входять два лікаря, фельдшер і два санітари. Земські лікарні були державними закладами для обслуговування сільського населення. З відкриттям таких лікарень медичні послуги стали доступні для народу.

         В якому приміщенні і де розміщувалася перша лікарня невідомо, але в 1894 році під час пожежі згорів приймальний покій, який відбудовували за кошти громади. Для будівництва корпусів лікарні виділяються землі на виїзді із Ржищева в кінці вулиці Богуславської. До 1916 року будуються три цегляні корпуси, які є і донині – корпус теперішнього дитячого відділення, корпус колишнього інфекційного відділення та колишнього пологового будинку. В 1920 році тут уже працює стаціонар на 50 ліжок. В 1921 році будуються приміщення та відкривається аптека (будинок біля Троїцької церкви) та поліклініка .

            В роки Другої світової війни корпуси лікарні були зруйновані. Відбудова тривала до 1949 –го року, але і в напівзруйнованих приміщеннях, зразу після визволення Ржищівщини, лікарня відновила свою роботу. В 50 – их, 60 – их р.р. на базі комітету Червоного Хреста працювали курси медичних сестер, а в 1964 році було відкрите відділення швидкої допомоги, підпорядковане лікарні. Ржищівчани пам’ятають і з теплотою згадують перших фельдшерів Новак В. Б., Петровську М. П., Павлову О. Ф., Тупоту К. М.

         На жаль, не збереглися в архівах лікарні списки працівників та головних лікарів до  середини 60 – их років, але із 1964 року  посаду головного лікаря займав Бойко Андрій Сілівестрович.

З 1970 – 1975 – Лабінська Людмила Яківна

1975 – 1979 – Хоруженко Людмила Прокопівна

1979 – 1984 – Юрачковський Володимир Павлович

1984 – 1986 – Поліщук Іван Андрійович

1986 – 1999 – Томченко Василь Петрович

1999 – 2021 – Апостол Любов Григорівна.

    Прийшовши на роботу в Ржищівську лікарню на посаду лікаря – педіатра в 1978 році, Любов Григорівна Апостол залишається в строю захисників здоров’я ржищівчан і зараз. За 22 роки на посаді головного лікаря турбувалася про збереження ліжко – місць та розширення сфери послуг дитячого, хірургічного, неврологічного, гінекологічного, інфекційного та терапевтичного відділень, пологового будинку, лабораторії, харчоблоку, господарських служб.

          Про майстерність та професіоналізм лікарів та медсестер і дотепер ходять легенди. Таких як терапевт Ганенко Валентина Борисівна, фтизіатр Маздюк Володимир Максимович, терапевт  Попович Варвара Степанівна , стоматолог Зозовський Гертруд Леонтійович, рентгенолог Олійник Анастасія Григорівна, лор Пушняк Ілля Андрійович, дерматолог Алімов Леонід Дмитрович, гінеколог Лабінська Людмила Яківна , хірург Остапенко Володимир Миколайович, терапевт Ільченко Микола Давидович  згадують лише із вдячністю.

          Багато реформ та реорганізацій пережила наша медицина. Остання медична реформа змінила підходи до організації роботи лікарень і навіть саму назву важко розшифрувати – КМП «РМЦПМСД» Ржищівської міської ради. Директором цього нового закладу є Тихомирова Яна Олександрівна, медичним директором Апостол Любов Григорівна. Люди, які присвятили цій роботі усе життя, залишаються вірними клятві Гіппократа.  Ветеранами, які працюють у Ржищівській лікарні 35 і більше років є: Апостол Любов Григорівна, Маценко Лідія Яківна, Когут Олена Олександрівна, Панченко Діна Калинівна, Євлах Лідія Василівна, Реміз Петро Петрович., Якунічева Василина Анатоліївна, Дорошенко Світлана Михайлівна, Мартиненко Надія Степанівна.  Все життя пропрацювали і знаходяться на заслуженому відпочинку Мельник Наталія Володимирівна, Комлик Лідія Петрівна, Дудка Ніна Павлівна, Рогозовець Майя Іванівна, Павлова Олена Федорівна, Новак Віра Борисівна, Дорошенко Ніна Матвіївна, Середа Ана Михайлівна, Антипова Ніна Юхимівна, Балашенко Ганна Володимирівна, Папенко Надія Антонівна, Пинчук Ольга Іванівна, Трубецькая Зінаїда Макарівна, Тупота Катерина Михайлівна, Козаченко Галина Романівна, Петровська Марія Павлівна, Осницька Людмила Григорівна.

          Зараз у Ржищівській лікарні працює 15 лікарів, 26 медичних сестер та 12 молодших медсестер.

           В день професійного свята ми вітаємо усіх медичних працівників та бажаємо, щоб медична галузь була пріоритетною в державі, медичні реформи і реорганізації спрямовані на захист і збереження здоров’я наших громадян, а українці щоб були самою здоровою і міцною нацією в світі!

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Тож зичимо найщиріші вітання цього дня! Ваша праця – це справжнє мистецтво лікування, і ваша турбота про людське благо вражає своєю величчю. Нехай кожен ваш крок супроводжується благословенням, а ваша професія завжди приносить задоволення і натхнення.

До Дня етнографа була приурочена низка тематичних експедицій. Серед них – краєзнавча етнографічна експедиція “Пісня – душа народу”. Тож про те, якою видалась експедиція, вже у матеріалі.

        Небо, вкрите сірими хмарами, зробило ранок похмурим. До с. Балико – Щучинки Ржищівської ОТГ їхати 7 км. Настрій – такий собі. Але як тільки виїхали за місто на широкий простір – настрій покращився: нам відкрилися мальовничі краєвиди по обидва боки дороги, золоті соняшникові поля  і сонце, яке вийшло з – за хмар. Соняшники стояли рівні –  рівнісінькі, з повернутими жовтими патлатими голівками на схід до сонячного тепла.

В’їжджаємо в село. Запитуємо першого перехожого, що зустріли по дорозі: «Хто у вас в селі гарно співає і знає багато народних старинних пісень?». Чоловік відповів не задумуючись : « Марія Іванівна, мати Ніни Палієнко»  – і люб’язно розповів як дійти до хати.

Марія Іванівна зустріла нас ввічливо, а як дізналася що ми із Ржищівського археолого – краєзнавчого музею і чого приїхали,  забіткалась, засоромилась, що вона святково не одягнена. Ми її заспокоїли. «Ой, зачекайте, я хоч хустину нову запну» – невгамовувалась Марія Іванівна.

Народилася Шаповал Марія Іванівна 9 серпня 1941 року в с. Юшки Ржищівської ОТГ (тоді Ржищівського району Київської області) в селянській родині. Батька не пам’ятає. На початку Другої Світової війни пішов на фронт і не повернувся. Віддав своє молоде життя у боротьбі із фашистськими загарбниками. Знає батька тільки по світлинах та розповідях матері. Пам’ять про нього зберігає все життя. Чи то Бог так велів, чи може російсько – українська війна, що продовжується уже 9 років, на якій гинути хлопці і молоді чоловіки (за словами самої героїні нашої розповіді) надихнули Марію Іванівну на написання пісні «Батькова хата, материн поріг».

Марія Іванівна співає все життя скільки себе пам’ятає. Пам’ятає вечорниці, де співали старші дівчата, а вона тихенько нишком підспівувала. І шкільний ансамбль (керівник Рогозовець Галина Іванівна) з яким вперше заспівала на сцені клубу. А потім концерти, фестивалі – незлічити. Кожна пісня – це людське життя чи його епізод. «Я дуже любила співати пісні і зараз люблю» – хвалиться Марія Іванівна. Нині, на жаль, чогось співаються сумні.

 Марія Іванівна з гордістю показала нам свої володіння: город і квітник.

• 

• 

• 

« Дарма, що мені скоро 83 роки. Я ще маю сили працювати, правда не так швидко та вправно як замолоду, але не поспішаючи і саджу, і полю і все таке інше роблю на городі» – хвалиться господиня. «Як кажуть в народі: літа, то багатство» – зауважила Марія Іванівна.

Щиро подякувавши Марії Іванівні, зарядившись оптимізмом і жагою до життя ми поверталися у рідний Ржищів. І знову соняшники… Краса неймовірна…

За матеріалами завідувача відділу з основного виду діяльності Гудзій О.В.

Праворуч дороги у соняшниках нашу увагу привернув дерев’яний хрест і меморіальна плита.

• 

• 

Букетом польових квітів і хвилиною мовчання ми вшанували пам’ять героїв форсування Дніпра у вересні 1943 року.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

9 липня рибалки відзначають своє професійне свято. Тож до цього дня КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” презентує дослідження “Рибальські знаряддя в Ржищеві”

Кожного року у другу неділю липня ми святкуємо День рибалки.  Для ржищівчан це свято особливе. Адже наше місто розкинулось на берегах могутнього Дніпра. Хто не смакував ржищівської юшки чи смажених карасів, той вважайте, не відчув справжнього смаку риби. Бо у Ржищеві живуть рибалки – професіонали. Ці береги зростили не одну риболовецьку династію.

   Тисячоліттями тече по цій землі Дніпро – Славута і тисячоліття живуть на його берегах люди.  Генеза риболовецького промислу  сягає ще часів енеоліту.

   Знайдені  археологом  В. Хвойкою під час розкопок у 1901 році між Ржищевом і Балико – Щучинкою два риболовецькі гачки з кістки засвідчують, що уже у 4 тис. до н. е. трипільці, що жили на ржищівських землях,  займалися рибальством і ловили рибу не тільки на гачки.  Можна припустити, що використовували вони для цього ще й сітки.  Вчені-трипіллязнавці переконані, що в той час у Дніпрі водилися такі ж види риб, як і  сьогодні. Тож наші пращури  тоді вже їли юшку з щуки, окуня та  плітки або смажили  рибу на  відкритому вогні.

   З роками риболовні снасті (знаряддя) удосконалювались. І вже іванківці, жителі городища Іван, ловили у  Дніпрі за допомогою гачків, неводів  та остені сомів, судаків, щук, линів, окунів та ін.

• 

   Минуло багато літ. Порубаний в боях з татарами і турками козацький старшина постарів і залишив Січ. Оселився на тому місті , де колись лежав поранений. Де своїм іржанням врятував його від смерті кінь, де стояв за його велінням поставлений хрест. Старшина , доживаючи свій, вік не сумував, – бо навколо росли нові й нові хати його побратимів. І назвав старшина своє поселення Ржище…

    З 1625 року  у Ржищів став сотенним містечком Канівського полку. Рибальство у місцевих козаків досягло рівня справжнього мистецтва. Ловили рибу неводами, косяками, самоловами, поширені були і рибальські сіті.

Козацька юшка- щерба була окрасою столу козацької родини. Риба йшла на продаж, її сушили, коптили, солили. У походах, коли бракувало солі, козаки ржищівсько сотні засипали рибу попелом від вогнища, і так вона могла довго зберігатися. Вони величали Дніпро братом  і називали його «козацьким шляхом»

   Наш земляк П. Поржи – Олексієнко в своїх спогадах( книга « Ржищів над Дніпром») так описує риболовоцькй промисел ржищівчан поч.. ХХст.… «Мешканці Ржищева , які жили поблизу Дніпра переважно займалися заводові рибальством, а деякі лише зі спорту, або для свого вжитку. Ловили з так званих душогубок( довбаний з круглого дерева човен), сітками, які були менші за неводи( велика риболовецька сіть). Деякі рибалки ловили переметами. Це довгий шнур, який в нас звали французьким шпагатом, на який прикріплювали плетений волос довжиною 20 см, до якого на кінець прив’язували саморобний гачок, і на  одному шнурку таких гачків чіпляли від 1200 до 1500 шт. Приманкою були червоні черв’яки. .. Але більшість рибалок- любителів ловили класичною вудкою. Принаду робили самі: брали сіру глину, яку змішували з горохом чи пшеницею і кидали з човна чи берега, риба припливала  і брала поживу , в тому гачок з хробаком …Ще були рибалки, які ствали ятері в озерах чи забоках. …і такі, які ловили з човнів лише соми на хлопавку . Рибалка на човні виїздив на середину Дніпра, запускав у воду довгий шнур з великим гачком та поживою, плив за течією води і хлопав власної роботи хлопавкою( ложкою)…Соми на хлопавку попадались від 5 фунтів до кілька пудів( пуд – 40 фунтів)».

   А ось Ігор  Цілик так розповідає  про  риболовлю у 60- 70 рр. минулого століття  у Ржищеві:«Там, де закінчувався високий берег. був річковий вокзал –велике дерев’яне приміщення з терасою з боку Дніпра. Берег в цьому районі був викладений бутовим каменем, внизу закріплений спаями( палями).Тут скрізь ловилась чудово біла риба – лящ, в’язь, густера. Ловили її на ракушку, з якої і робили закриху- товкли її і перемішували з глеєм. Руками в камінні можна було піймати багато минька…нижче Балико-Щучинки – Воронів ліс. Це було наше улюблене місце лову на перечку.                                                 Перечка – це шнур, найкраще з польового телефонного кабелю довжиною 100 – 200 метрів, один кінець якого закріплявся до якогось корча на березі, до другого чіплялась чавунна чушка, завозилась поперек течії на човні і скидалась у воду. До шнура на відстані 5 – 10 метрів один від одного чіплялись кармаки – попуст (шнур) з невеликим грузом, після якого 5 – 6 гачків на присках. Дуже поширена ловля в Ржищеві тих часів, хоч офіційно була заборонена…»

. Сьогодні  високі ржищівські кручі задивляються вже  не в стрімку течію Дніпра , а у велике спокійне дзеркало Канівського водосховища із зеленими острівцями, розкиданими  по ньому . Кожного вечора, при заході сонця,чути гуркіт потужних моторів – рибалки виїжджають на воду ставити сітки, щоб  на ранок  ржищівчани могли смакувати свіжою рибкою. Відійшли в минуле риболовецька артіль, рибколгосп «Срібна хвиля». Новий час диктує нові вимоги. З’являються    приватні риболовецькі господарства, які використовують сучасні плавзасоби,  обладнання, матеріали, що дає можливість ефективніше займатися цим промислом.

• 

   Як колись, так і тепер, на березі в дельті  річки Леглич   радують око люди з вудками – місцеві рибалки-любителі. Чому тільки з берега?  Тому що, на жаль,  в умовах воєнного стану вони не можуть потрапити на Дніпро. Тут  часто можна побачити і досвідченого  рибалку-любителя  Бабенка Руслана Юрійовича. Саме він і познайомив нас із різноманіттям снастей, які використовуються зараз і поділився деякими секретами свого захоплення:

– Риболовля – це ціла наука, яку не можна освоїти і за все життя. Адже для того, щоб стати справжнім рибалкою, потрібно мати терпіння, наполегливість, велике бажання і необхідні знання.  Перед тим,як іти ловити рибу, треба знати, що водиться в цій місцевості. які потрібно приготувати снасті, підкормку, наживку, який спосіб ловлі обрати. Ще багато чого залежить від пори року, від водойми, чим живиться риба.. Так одна й та ж риба може ловитися на різні приманки. Ось білу рибу можна зловити і на черв’як, і на опариш , і на мотиль, і на горох, і на кукурудзу, а іноді таку ,як сібелі чи чорнуха – на звичайну муху.  Найпоширенішою рибою в наших водоймах є карась. Це найневибагливіша риба. Вона живе навіть  там, де інші гинуть і ловиться на все.  А от судак, окунь люблять чисту воду, насичену киснем. Щука, ховається по канавах, кущах та за горбами.
У наш час можна знайти різноманітне сучасне спорядження, що значно спрощує заняття риболовлею. Це різноманітні види вудилищ: спінінгові ( лайтові, ультралайтові, джигові – залежно від ваги приманки), поплавочні, сомові,коропові фідерні. Різні види воблерів,котушок.силіконові приманки на хижака(їстівні, неїстівні), активатори кльову з різними запахами іще багато різних сучасних споряджень, що роблять заняття риболовлею правжнім відпочинком.

   Жорстокі реалії страшної війни змінили долі багатьох українців.Деякі з них змушені були покинути рідні домівки і виїхати за кордон. Серед них і наша землячка Оксана Чеберяк, яка живе нині у Канаді.. Вдома не було коли займатись, а ось тут захопилась риболовлею.  Виїжджаючи із родиною на відпочинок або маючи перерву між роботою, бере із собою спінінг, штучні приманки, силіконові черв’яки. Кілька закидів спінінга – ось у руках уже риба «золоте око»або ж щука чи судак як на рідному Дніпрі. І краєвиди такі ж як дніпровські!…І почуття перехоплюють подих…

   Отже, риболовля – це не просто захоплення, для багатьох  – це спосіб життя. Вітаємо всіх рибалок зі святом. Бажаємо удачі, терпіння і везіння та обов’язково спіймати свою золоту рибку!

Зав. відділом з основного виду діяльності – О.В. Гудзій та ст. науковий співробітник – Л.М. Бабенко.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Конституції сьогодні виповнюється 27 років.

В Україні 28 червня відзначається День Конституції. Саме цього дня 1996 року депутати Верховної Ради ухвалили найголовніший закон країни – першу Конституцію суверенної української держави.

• 

• 

• 

• 

• 

Історичні попередники сучасної Конституції України:

1. Конституція Пилипа Орлика – 1710 рік;

2. Конституція УНР – 29 квітня 1918 року;

3. Мала конституція ЗУНР – 13 листопада 1918 року;

5. Тимчасова Конституція Карпатської України – 15 березня 1939 року;

Як приймали Конституцію України у 1996-му:

Із перших днів проголошення незалежності спроби прийняття Конституції не увінчалися успіхом. Напрацювання стартового проекту Конституції були зроблені ще в 1992-1993 роках, але так і не були прийняті. Згодом, в 95-му, всі гілки влади підписали договір, у якому обговорювалися умови, як має бути розроблена Конституція. І тільки в 96-му створили спеціальну парламентську комісію і почали розгляд проекту.

Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня — загалом безперервно 23 години. Точилися гарячі дебати, обговорювалися спірні питання стосовно державної символіки, мови, і ,нарешті, зранку закон був остаточно затверджений. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів.

Прийняття 28 червня 1996 року Конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

• 

• 

Наша Україна – суверенна, незалежна, демократична, правова! Була, є і буде. Вітаємо з Днем Конституції!

Слава Україні!

22 червня – День скорботи і вшанування пам`яті жертв війни в Україні. До відзначення цієї дати презентуємо “Спогади про Другу світову війну” Валентини Кожухової та Любові Кожухової.

Нічна вогняна заграва над Дніпром змінилася рожевою зорею. Люба встала і вийшла на город, в кінці якого метушилися люди. Підійшовши ближче, побачила як четверо червоноармійців хоронять на Дудківському кладовищі побратима – молодесенького солдата до 20 років віком, на грудях якого суцільна кров’яна велика пляма. Документи прочитати неможливо – розкисли. Схоронили хлопця як невідомого солдата. З Любиних очей тихенько полилися сльози. Це були перші сльози цієї жорстокої війни.

• 

• 

А згодом були сльози остарбайтера ( фашисти вивезли  Любу на рабські роботи до Німеччини). Після перемоги були сльози радості, що живою повернулася у Ржищів, що знайшла свою половинку, створила свою сім’ю. Але ніколи не забувала про юного солдата і постійно доглядала його могилку. Лежачи на смертному одрі, Любов Яківна заповіла своїй невістці  Кожуховій Валентині Михайлівні поховати її  біля цієї могили. Вона прожила вік, а молодий герой так і залишився молодим – по віку її сином.

Пані Валентина зайнялася упорядкуванням могили. Найперше потрібно було зробити гробничку. Сама збила прямокутник з дощок, сама і вимурувала. Далі треба було вставити хрест. Пішла на склад «Кристал», купила за свої кошти трубу потрібного діаметру ( в ціні Литвин Микола Якович уступив, дізнавшись для чого труба) і вдвох з онукою Олею несли її по Довгалівці, пройшовши пів міста. Хлопці, що працюють біля річкового вокзалу із труби зварили хрест. Табличку з написом замовляла у Києві.  Полегшено зітхнула – виконала волю матері – свекрухи і свій обов’язок перед Богом, людьми і загиблим воїном, який  у бою з фашистами віддав найцінніше – своє молоде життя.

На могилках, які доглядає Валентина Михайлівна завжди прибрано. ЇЇ серце не перестає боліти і сьогодні, у війну, яку розв’язала рф проти України. «Я доглядаю за могилкою солдата і вірю, що може й там на Сході і Півдні, де точаться кровопролитні бої за нашу свободу і незалежність, хтось із жінок допоможе солдатам ЗСУ, що воюють. Адже в української жінки, берегині роду не має чужих дітей»  – переконана пані Валентина.

ОЛЬГА ГУДЗІЙ, завідувач відділом з основного виду діяльності