Щорічно 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Бібліотека – це справжня скарбниця, яка зберігає пам’ять і мудрість народу. В Україні налічується понад 40 тисяч бібліотек, в яких працює близько 53 тисяч бібліотекарів.

Тож до цієї нагоди ми створили спецпідбірку бібліотек України.

1. Наукова бібліотека Львівського університету імені І. Франка

Адреса: м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Дуууже стара бібліотека, відкрита ще у 1608 році при Єзуїтському колегіумі. Саме тому має величезний фонд — кажуть, тут понад 3 мільйони книг, серед яких чимало старовинних рукописів й стародруків. Є й унікальні видання, які переїхали до цих величних стін з особистих бібліотек Івана Мазепи, кардинала Мазаріні, короля Людовіка XV. До речі, про стіни — вони дійсно вражають. Будівля висока та світла, завдяки безлічі вікон. Стіни прикрашені орнаментами з написами латиною. А стеля — частково скляна.

2. Бібліотека Центру Митрополита Шептицького

Адреса: м. Львів, вул. Стрийська, 29

Ця бібліотека зовсім не старовинна, проте не менш прекрасна. Й тішить ультрасучасною архітектурою, продуманістю та інклюзивністю. Панорамні вікна, багато світла, сучасні зручні меблі та понад 160 тисяч книг. Та це ще не все — тут можна не тільки знайти рідкісну книгу, але й потрапити на цікаву лекцію.

3. Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого

Адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1

Ще одна старовинна й велика бібліотека в добірці, яка була заснована 1866 року. Нинішній її фонд налічує понад 4,7 мільйона примірників, а до його формування свого часу долучилось багато чиновників та киян. Будівля, в якій зараз знаходиться заклад, була споруджена у 1911 році на зібрані містянами гроші і є найдавнішою у Києві суто бібліотечною спорудою. Вона витримана в дусі італійського ренесансу, читальні зали прикрашені ліпниною та орнаментами, масивними люстрами.

4. Національна бібліотека України імені Вернадського

Адреса: м. Київ, пр. Голосіївський, 3

Місце, яке входить не лише до переліку найгарніших бібліотек країни, але й до найбільших бібліотек світу. Чому? Це пояснюється простою формулою «27 поверхів + 14 мільйонів книг». Тут не так багато стародруків, зате вдосталь книг, які вийшли пізніше обмеженим накладом. 

5. Національна бібліотека для дітей

Адреса: м. Київ, вул. Баумана, 60

Це, мабуть, єдина дитяча бібліотека в країні, куди можна привести навіть тих малюків, які не вміють читати. А все завдяки унікальному (і це слово тут максимально доречне) оздобленню, яке створила українська художниця-керамістка Ольга Рапай. Панно та композиції, що прикрашають фасад та внутрішні стіни, натхненні відомими персонажами з українських казок. Тут й книги відкривати не обов’язково, бо навіть стіни розповідають історії. Проте, якщо все ж захочеться це зробити, буде з чого обрати — у бібліотечному фонді зберігається більш ніж 500 тисяч видань.

6. Львівська національна бібліотека України імені Василя Стефаника

Адреса: м. Львів, вул. Стефаника, 2

Одна з найбільших українських бібліотек, де зібрано понад 8 мільйонів видань. Здебільшого це наукова література, тому цей заклад на вулиці Стефаника залишається місце паломництва наукових робітників та студентів з усієї країни. В місцевому фонді понад 250 тисяч рідкісних видань, але є й дійсно унікальні, що існують в єдиному екземплярі — 49 інкунабул. Приміщення бібліотеки реконструювали, тому фасади та інтер’єри дуже лаконічні: білий колір, мінімалістичне оздоблення. Проте у залі рукописів можна побачити оригінальну ліпнину XIX століття.

7. Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка

Адреса: м. Чернівці, вул. Вірменська, 14

Будівля, в якій зараз розташовується бібліотека, має статус архітектурної пам’ятки XIX століття. Тому не дивно, що вона настільки гарна: оригінальні різьблені сходи з натурального дерева, декілька старовинних камінів, виключно дерев’яні меблі всюди. А розкішні вітражі доповнюють ефект бібліотеки з фентезі-всесвітів. Не всі зали доступні для відвідування, проте час від часу тут проводять екскурсії усією будівлею.

8. Івано-Франківська обласна бібліотека для дітей

Адреса: м. Івано-Франківськ, пл. Міцкевича, 2

Опинившись перед приміщенням бібліотеки, спершу складно зрозуміти, що це — бібліотека чи невеличкий замок. Бо вона нагадує його і зовні, і зсередини. На фасаді вас зустрічає справжня фортечна вежа. А внутрішні стіни та стеля розписані фресками, на яких живуть герої найкращих дитячих казок та їхні автори. Сама будівля теж доволі старовинна — її звели у 1895 році для польського молодіжного товариства «Сокіл».

9. Одеська національна наукова бібліотека

Адреса: м. Одеса, вул. Пастера, 13

До того, як стати науковою, ця бібліотека була публічною — першою такою в Україні. Вона була створена у 1829 році, а до формування фонду долучилось багато заможних одеситів й не лише. Станом на зараз фонд закладу — це 5 мільйонів примірників, написаних близько 130 мовами. А приміщення закладу — блискучий зразок архітектури в стилі неокласицизму. Й зовні, й всередині воно виглядає величним й навіть заворожує.

10. Харківська наукова бібліотека імені В. Короленко

Адреса: м. Харків, пров. Короленка, 18

Заклад з максимально універсальним фондом, в якому налічується близько 7,2 мільйона примірників. А в архівному фонді присутні особливо цінні документи, що також є частиною Національного архівного фонду України. Будівля, в якій бібліотека знаходиться зараз, є памʼяткою архітектури. Спроєктована саме для бібліотеки, зведена у стилі французького ренесансу. Внутрішні приміщення прикрашені оригінальним ліпленням. На жаль, бібліотека постраждала внаслідок ворожих обстрілів та потребує ремонту.

У день професійного свята від щирого серця вітаємо бібліотечних працівників, читачів і партнерів!

Нехай не вичерпується джерело віри, надії та любові до бібліотечної справи і рідної землі. А наступні роки пройдуть під мирним небом, принесуть процвітання та добробут. Тож зосереджуємо всіх сил на зміцнення Української держави.

Низький уклін Збройним Силам України, нашим захисникам і захисницям, волонтерам і військовим медикам! Слава Україні! Героям Слава!

Герої існують не тільки в фільмах. Герої – це наші військові, які зі зброєю в руках боронять рідну Україну. Але є ще герої без зброї – рятувальники, котрі першими опиняються на місці катаклізмів і катастроф, вибухів, обстрілів і пожеж, не бояться ризику й важкої роботи, аби поборотися за найцінніше — життя.

   Щороку 17 вересня в Україні відзначають День рятівника. Це професійне свято працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), а також всіх, хто займається порятунком людей від небезпеки, стихійних лих та інших загроз. Це свято мужніх, сильних та відважних людей, безстрашних героїв, які готові прийти на допомогу всім, хто опинився в біді.

   Під час повномасштабного вторгнення ці героїчні люди зіштовхнулися з новими викликами. Вони долають наслідки ворожих обстрілів, щодня допомагають постраждалим, перевозять важкопоранених до медичних закладів. Їхня робота важлива і психологічно важка. Тому в цей день ми висловлюємо вдячність всім тим, хто ризикуючи своїм життям, піклується про безпеку та рятує життя інших людей.

      У нашому місті теж знаходиться один із підрозділів ДСНС – 20-а Державна пожежно-рятувальна частина, 9-го ДПРЗ ГУ ДСНС України, яку очолює майор служби цивільного захисту Кутюк Ігор Олександрович. Ця частина має давню і славну історію, адже була створена 150 років тому.

Пожежі з давніх-давен були одним із найтяжчих народних лих. Полум’я не тільки перетворювало на попіл окремі будинки та селища, а й знищувало цілі міста. Одна із великих пожеж, відомості якої дійшли до нашого часу, трапилася у квітні 1431 року: велика пожежа охопила Ржищів, вогонь майже повністю знищив містечко. Починаючи з ХІХ ст. великі пожежі відбувались майже щороку.

 Віктор Умрихін, місцевий краєзнавець, у своїх дослідженнях історії рідного краю писав про те, що великих збитків господарству Ржищівщини завдавали весняні повені і особливо пожежі. Забудова центру Ржищева була дуже щільною, а будинки – здебільшого дерев’яними під солом’яними дахами, а ще те ,що місто знаходиться в своєрідній природній воронці і потоки повітря, особливо в весняно-осінню пору, створювали своєрідний вихор та до того ж протяг із Дніпра. Все це підсилювало навіть незначну пожежу і переносило вогонь на інші будівлі. Проте, що пожежі завдавали великих збитків місцевому населенню, говорить ще один історичний факт. Наприклад, з 3 по 5 серпня 1865 року від нищівного полум’я пожежі у Ржищеві постраждали 18 єврейських сімей – 68 душ. Тоді у  ржищівчан згоріли будинки і майно на суму до 200 000 карбованців. 

 «Погорільці» звернулися із проханням до Київського губернатора допомогти їм матеріально  та у створенні пожежного обозу, який почав діяти з 1875 року

Так розпочинається історія Ржищівської пожежної частини.

За архівними даними на початок ХХ ст. пожежна частина Ржищева «…состоит из 3 насосов, 12 бочек, 15 багров, 6 топоров, 2 лестниц, 8 ведер и 2 дрог; лошадей и робочих нет». Обоз утримувався на кошти міщанського та селянського товариств з витратою 600 карбованців на рік .

 Після створення на території міста пожежної частини пожежі стали менш масштабними …

 Для належного функціонування пожежної частини потрібно було побудувати спеціальне приміщення, яке в подальшому називалося пожежне депо.

 Виконання будівельних робіт було доручено селянину Михайлу Васильовичу Петрунькіну (ймовірно родичу Ліни Костенко по материнській лінії), який не тільки взяв за роботу малу плату, а й доплатив свої кошти будівельникам. На кінець 1898 року будівництво приміщення і каланчі було закінчено. Згідно постанови Київського губернського правління від 16 ттравня 1898 року у Ржищеві запрацювала пожежна команда в складі 1-го Бредмейстера і 7- пожежних службовців.

Багато літ минуло з того часу, великих змін зазнала Ржищівська пожежна частина, зокрема, у 1973 р. її було переміщено в новозбудовану одноповерхову будівлю з двома виїздами по вулиці Шевченка. Колишня будівля пожежної частини знаходиться неподалік центру міста по вулиці Солов’їній. Деякі приміщення старої будівлі пожежної частини збереглися й донині.

З 2011 року Ржищівська професійна пожежна частина № 15 була воєнізована.

Напередодні Дня рятівника ми побували в гостях у бійців 20 частини ДПРЧ 9 -го ДПРЗ ГУ ДСНС України. Начальник частини – Ігор Олександрович разом з бійцями 1-го караулу шанобливо зустрів нас, співробітників музею ,та радо поділився інформацією про будні вогнеборців.

Колектив частини складається із 23 осіб . Завдяки  державі та зарубіжним партнерам на сьогоднішній день частина оснащена всіма необхідними сучасними технічними засобами та індивідуальним спорядженням для бійців. 

Щоденно пожежники проводять навчання  з фізичної та психологічної підготовки, по удосконаленню професійних навичок та майстерності, тому що їхня  боротьба  з вогнем вимагає не тільки миттєвої реакції, блискавичних рішень, відточених дій , а й сміливості, хоробрості, мужності, відваги.

 З початком повномаштабного вторгнення рф в Україну кількість виїздів збільшилась. До сезонних , побутових додалися виїзди на пожежі приватних будинків , лісових та польових ділянок, об’єктів цивільної інфраструктури, спричинені прильотами та падінням уламків збитих рашистських  дронів.  Караули 20-ї ДПРЧ брали участь у ліквідації наслідків обстрілів у місті Ржищеві, селах Стайки та Трипілля, гасили пожежі, рятуючи життя та майно жителів сіл Ржищівської громади.

      Шановні рятівники, працівники та ветерани рятувальної справи! Щиро вітаємо вас із професійним святом – Днем рятівника України!

   Дякуємо вам за те, що на вас завжди можна покластися, за повсякденну працю, що для звичайної людини є подвигом. За роботу, яка не знає вихідних і вимагає величезної самовіддачі, мужності й організованості. За особливе і безкорисливе добро, якому ви присвячуєте своє життя, за вашу сміливість, високу майстерність і вірність обов’язку! Дякуємо вам за те, що ви завжди готові вирушити на допомогу та гідно несете почесне звання «рятувальник»! 

Зав. відділом з основного виду діяльності – Гудзій О.В., ст. науковий співробітник – Бабенко Л. М.

До дня фізичної культури та спорту з ржщівчанкою Тетяною ЧОРНОВОЛ

1. Про дитинство та Ржищів

• Що для Вас означає рідне місто Ржищів? Рідне місто Ржищів для мене — це особливе місце сили. Воно асоціюється із затишком, домівкою та теплом. Тут промайнули найкращі роки мого дитинства.

• Як спорт увійшов у Ваше життя? Чи пам’ятаєте перші кроки в секції/на тренуваннях? Мої перші кроки у спорті я зробила не сама, а завдяки чудовій людині та тренеру — Ніні Олександрівні Навлоці. Саме вона запросила мене на перше тренування з легкої атлетики та навчила мене любити спорт так, як любила його сама. На кожне тренування мені завжди хотілося йти з радістю, адже тренер створювала атмосферу, у якій хотілося ставати кращим. Наші заняття були не лише про спорт, а й про життєву підтримку, яку ми всі отримували від Ніни Олександрівни. Я безмежно вдячна своєму першому тренеру за все, що вона робила й робить до сьогодні. Це величезна праця, і, як показує практика, таких тренерів, як вона, дуже мало.

• Чи були у Вас спортивні кумири в дитинстві? У дитинстві у мене не було спортивних кумирів у класичному розумінні. Але я завжди рівнялася на свою тренерку — неймовірну Ніну Олександрівну, яка надихала мене своїм прикладом і любов’ю до спорту. Крім того, я часто дивилася на її доньку — Владу Колесник, і завжди мріяла мати таку ж гарну фігуру, як у неї. Саме ці приклади мотивували мене рости, тренуватися і ставати кращою з кожним днем.

2. Про спортивний шлях

• Який момент Ви вважаєте переломним у своїй кар’єрі? Для мене переломним стало усвідомлення, що спорт — це не лише змагання, а й шлях до самопізнання. Коли я навчилася контролювати емоції, правильно налаштовувати себе та бачити сенс у кожному тренуванні, результати почали приходити самі.

• Що було найважчим під час тренувань і змагань? Найважче для мене — це не фізичне навантаження, а контроль емоцій. Усе вирішує психологічний настрій: коли розумієш, для чого ти це робиш, тоді всі пазли складаються.

• Яка Ваша найбільш пам’ятна перемога? Моя найбільш памʼятна перемога це коли я вперше виграла чемпіонат України серед дорослих в 2024 році

• Як Ви справляєтеся з поразками? Не скажу, що це легко, адже перемоги завжди додають більше мотивації, ніж поразки. Але за роки в спорті я навчилася сприймати поразку як сигнал тривоги — мов червоне світло, яке змушує зупинитися, проаналізувати свої дії та знайти шлях, як стати сильнішою.

3. Про місто і підтримку

• Чи відчували Ви підтримку громади Ржищева під час Ваших виступів? Звісно відчувала , багато людей з міста пишуть мені приємні повідомлення бажаючи успіху , радіють моїм перемогам, за що я дуже вдячна, це додає сил та натхнення.

• Чи хотіли б Ви бачити у Ржищеві більше спортивних можливостей для дітей та молоді? Я б дуже хотіла , щоб у Ржищеві спорт став справжньою частиною життя дітей і молоді. Це неймовірно важливо, бо спорт допомагає не лише розвиватися фізично, а й знаходити себе, свої таланти та захоплення — так, як колись це стало можливим для мене. Через тренування та секції діти можуть знайти нових друзів, відкрити для себе хобі, навчитися дисципліні та впевненості в собі. Більше спортивних можливостей у нашому місті — це шанс для кожної дитини вирости здоровою, цілеспрямованою і щасливою. Я щиро вірю, що спорт може змінювати життя, і хочу, щоб кожна дитина у Ржищеві мала таку можливість.

• Чи мрієте Ви виховати тут майбутніх чемпіонів? Можливо, час покаже. Але я б дуже хотіла , щоб діти у нашому місті мали усі можливості рости здоровими, активними та щасливими.

4. Особисте

• Як спорт вплинув на Ваш характер? Спорт неймовірно вплинув на мій характер — можна сказати, він його сформував. Він навчив мене бути дисциплінованою, не здаватися перед труднощами і йти до своєї мети, навіть коли здається, що це неможливо. Завдяки спорту я навчилася цінувати підтримку команди, дружбу та взаємоповагу. Він дав мені впевненість у собі і силу, які допомагають не лише на тренуваннях, а й у житті. Спорт зробив мене кращою, сильнішою і більш цілеспрямованою.

• Чи є у Вас традиції або ритуали перед змаганнями? Перед змаганнями у мене є свої маленькі ритуали.Я люблю побути наодинці, щоб зосередитися та правильно налаштувати себе. Часто слухаю мотивуючу музику, яка додає енергії та впевненості. Також роблю гарний макіяж і зачіску — це допомагає мені почуватися впевнено та готовою до виступу.

• Як Ви відпочиваєте після інтенсивних тренувань? Після інтенсивних тренувань я обов’язково відпочиваю: приділяю час сну та якісному харчуванню. В окремі дні люблю відвідувати сауну або басейн для розвантаження м’язів, а також роблю масажі, щоб відновити тіло і повернутися до тренувань свіжою та енергійною.

5. Для молодого покоління

• Що б Ви порадили дітям та підліткам, які тільки починають займатися спортом? Я порадила б дітям та підліткам, які тільки починають займатися спортом, ніколи не здаватися і завжди вірити у свої сили. На початку шлях може здаватися важким, але саме через труднощі приходять справжні перемоги. Важливо мати терпіння, любити те, що робиш, і пам’ятати, що спорт — це не лише про медалі, а й про розвиток, дружбу та віру в себе.

• Чому, на Вашу думку, важливо залишатися вірним спорту навіть тоді, коли важко? На мою думку, важливо залишатися вірним спорту навіть тоді, коли важко, бо саме в такі моменти формується сила характеру. Труднощі вчать нас терпінню, витривалості й умінню не опускати руки. Спорт — це не лише про результат, а й про шлях, і саме цей шлях робить нас сильнішими.

• Які риси характеру найважливіші для спортсмена? На мою думку, найважливіші риси характеру для спортсмена — це наполегливість, дисципліна і сила волі. Без них неможливо витримати важкі тренування та змагання. Важливими також є терпіння й уміння працювати над собою щодня, навіть коли результат не приходить відразу. Не менш значущі — віра у себе та вміння не здаватися перед труднощами. І, звичайно, любов до того, що робиш, адже саме вона допомагає долати всі перешкоди.

6. Для музейного акценту

• Як би Ви хотіли, щоб Вас запам’ятали земляки? Я хотіла б, щоб мої земляки запам’ятали мене , як приклад того, що навіть із маленького Ржищева можна мріяти по- великому й досягати висот. Я хочу, щоб діти та молодь вірили: якщо працювати над собою і не здаватися, то можна здійснити будь-яку мрію.

• Яке місце у Вашому житті займає спортивна спадщина? Спортивна спадщина займає в моєму житті дуже особливе місце. Це не лише результати чи медалі, а передусім досвід, дисципліна і цінності, які я отримала завдяки спорту. Це пам’ять про тренування, змагання, людей, які були поруч і підтримували, — усе те, що сформувало мене як особистість.

• Якщо б у музеї була Ваша особиста річ, що б Ви хотіли залишити для експозиції? Я б залишила свою іменну медаль. Вона — символ усієї праці, сили духу й любові до спорту. Хай вона нагадує кожному, що мрії здійснюються, якщо йти до них наполегливо.

Дайджест “Туристична індустрія Ржищева очима журналістів”

Всесвітній день туристичних журналістів – це особлива дата, коли ми звертаємо увагу на тих, хто відкриває для широкої аудиторії красу подорожей, знайомить із новими маршрутами та допомагає пізнавати культурну спадщину. Туристичні журналісти формують враження про країну, її унікальні місця, а також створюють інформаційний простір, де важливими стають навіть маленькі міста з великою історією.

Ржищівський археолого – краєзнавчий музей долучився до дослідження «Туристична індустрія Ржищева очима журналістів», яке засвідчило, що інтерес до нашого міста з боку медіа та туристичних видань зростає. Журналісти відзначають, що Ржищів приваблює насамперед своєю автентичністю, багатою археологічною та етнографічною спадщиною. Музей, розташований у реставрованій будівлі кінця XIX – початку XX століття, став справжнім культурним центром, де зберігаються унікальні артефакти та де постійно відбуваються тематичні виставки й науково-просвітницькі заходи. Саме він визначається серцем туристичного Ржищева.

Журналістка видання «Україна туристична» зазначила: «Я була вражена тим, наскільки глибоко у маленькому місті може бути представлена археологічна спадщина. Експонати музею дають змогу відчути живий зв’язок поколінь».

Блогер-мандрівник Олександр К. поділився: «Ржищів – це не лише музей, це атмосфера Дніпра, круч і відчуття автентичного Подніпров’я. Це місто, яке варто показувати світу».

А журналістка культурної рубрики одного з національних телеканалів сказала: «Мені здалося, що кожна екскурсія тут перетворюється на невелику театралізовану подорож у часі. Це робить музей цікавим навіть для тих, хто зазвичай далекий від історії». Важливою частиною розвитку туризму є партнерство з туристичними компаніями. Вони допомагають інтегрувати музей до популярних маршрутів, організовують екскурсії, тури вихідного дня, етнографічні подорожі та культурні заходи. Завдяки цьому Ржищів стає доступнішим для гостей з різних регіонів України, а журналісти отримують змогу описувати не лише експозиції, а й атмосферу міста, його природу, сучасні культурні ініціативи.

Туристичні партнери музею:

• Чотири сезони — 4seasons.te.ua,otpusk.com

• Коло край — kolokray.com

• American Travel Service — americantravel.com.ua

• Art Travel — otpusk.com,facebook.com

• 1000 Доріг Україна — turne.ua,facebook.com

• 1-ше екскурсійне бюро

• Битим шляхом

• Бойко Наталія Тур

• Вояж тур

• Країна UA

• Навколо UA

• ТОВ «Ястреб ТУР»

• Українська туристична компанія

• ТОВ «Імперія Тур»

• AGD Travel

• Турфірма «ABC»

Ми щиро вдячні за співпрацю і для нас це створює унікальні можливості для розвитку Ржищева як туристичного центру. У результаті журналісти мають змогу ділитися новими враженнями зі своїми читачами, розповідати про культурну спадщину міста та відкривати Ржищів як важливу точку на туристичній мапі України.

Дослідження засвідчило, що місто сприймається як місце, куди хочеться повертатися, а музей — як культурне серце цього простору. Попереду багато нових спільних проєктів, адже тільки у партнерстві можна досягти справжнього розвитку туристичної індустрії.

(до Дня Державного Прапора України»)    

23 серпня в Україні відзначається День Державного Прапора – одного із головних символів нашої країни. Він є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Із синьо-жовтим стягом українці проходили періоди труднощів, здобували незалежність та раділи перемогам.

Наш прапор не завжди мав такий вигляд. Його еволюція відображає багатовікові процеси розвитку України як держави, а українців – як нації, що відбулася.

       Прапор як символ, а спочатку як засіб сигналізації, виник ще за античних часів. Спершу  він використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій.

Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: “наволочив стяги” – що означало прикріпити їх до держаків, і “поставити стяги”, що символізувало готовність війська до бою.

       Деякі сучасні  історики вважають, що  традиція використовувати жовто-сині кольори існувала  ще з язичницьких часів. Вона органічно вплелася у християнську релігію, і сьогодні в православних храмах Вогонь і Вода – найбільші святості, які виражаються через жовту і блакитну барви.                 

      В добу Київської Русі прапори були здебільшого червоного кольору – найбільш зручного для передачі сигналу під час бою. Ці стяги були трикутно-клинової форми, на яких зображувалися князівські знаки. Відомо, що князь Володимир Великий мав власний знак (герб) – золотий тризуб на синьому фоні.  Це могло слугувати концепцією майбутнього національного прапора, адже поєднання синього та жовтого кольорів в історії України ми зустрічаємо доволі часто.

         Відомо, що в 13-му столітті золотий лев на синьому тлі прикрасив герб сина Данила Галицького – Лева (на його честь отримав свою назву Львів). Потім синьо-жовті кольори майнули в Грюнвальдській битві 1410 року, де поруч з литовцями і смоленцями у складі польської армії билися галичани. А вже в 15-16 століттях їх почали використовувати в гербах українських міст, особливо тих, хто отримав Магдебурзьке право.

     З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів. 

    У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: “О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білим обідком, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні”.

З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького часто стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Лицева сторона полкових і сотенних корогв була національною емблемою з зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотна – полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору з встановленим зображенням.

 Традицію використання козаками жовто-блакитних кольорів підтверджує і те, що ще напередодні Другої світової війни в Ермітажі зберігалися козацькі прапори з поєднанням цих кольорів. На одному з прапорів – архистратиг Михаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штани. Ще на одному знамені “1774 року февраля 28 створеному коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби”.

   У березня 1848 року в Австрійській імперії вибухнула революція, так звана «Весна народів». Ці події стали поштовхом для українського національно-визвольного руху. У квітні того ж року в місті Львів було створено Головну Руську Раду, яка відновила використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століття з зображенням золотого лева на синьому фоні. Національними прапорами вважалися синьо-жовті та жовто-сині біколори (вживалися обидва варіанти)

На початку ХХ століття, після падіння царату в Російській імперії та на тлі національно-визвольного руху, такий стяг поширився всією Україною. Під синьо- жовтими прапорами проходили багатотисячні мітинги. Під ними вирушали на фронт.

Протягом 1918-1920 р. в УНР (Українська Народна Республіка) національний прапор було двічі перевернуто. Спочатку це зробив Михайло Грушевський – голова Центральної Ради та перший президент України. Будучи істориком, він уважно вивчив весь матеріал стосовно прапорів, які існували на території України і прийшов до висновку, що в традиціях наших предків прапор повинен бути з блакитним фоном і золотим малюнком на ньому. Саме таким і був перший варіант державного прапора, запропонований Грушевським – блакитне полотнище з жовто-золотими зірками на ньому та велика буква У на такому ж полотні Кількість зірок мала відповідати числу українських земель, що об’єдналися в одну державу. Жоден із цих варіантів не був затверджений. Але коли мова зайшла про біколор, він наполіг саме на тому, щоб жовтий колір, відповідно до канонів геральдики, розташовувався  вгорі, а синій – внизу.

За гетьмана Скоропадського український прапор виглядав наступним чином: блакитна смуга вгорі, а жовта – внизу. Синьо-жовтим був стяг генерального штабу головного отамана Симона Петлюри, загони Махна так само використовували блакитно-жовті прапори.

В радянській Україні синьо-жовті кольори прапора були замінені яскраво червоним кольором. Звичайно, більшості українців це не подобалося, адже окрім заборони національної символіки, репресіям, з боку центральної кремлівської влади, піддавалося все українське.

Довший час перебуваючи у підпілля, український прапор знову замайорів 14 березня 1990 року в містечку Стрий, а через дев’ять днів – над Тернопільською міською Радою, потім у Львові, Івано-Франківську та Житомирі, а через деякий час синьо-жовта хвиля патріотизму докотилася до столиці, де в липні 1990 року над Київрадою також було піднято наш легендарний прапор.

23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради .Якраз до цієї події і прив`язаний Указ Президента України Леоніда Кучми «Про День Державного Прапора України» № 987/2004. На сьогоднішній день, цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. 4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України

Нині, як і раніше, всі важливі події в житті України, відбуваються під синьо-жовтим стягом.

Під час повномасштабної війни його кольори набули особливого значення. З прапором українці чинять спротив окупації, воїни щоденно складають присягу на вірність Україні. З прапором проводжають бійців в останню путь. Сині та жовті барви можна побачити на найважливіших міжнародних майданчиках по всьому світу.

 Синьо-жовтий стяг — це колір Перемоги, яку впевнено наближають наші славні Збройні Сили України і Перемога неодмінно буде за Україною! Ми всі віримо, що невдовзі наш прапор замайорить на всій території нашої вільної та незалежної держави, включно з Кримом та усіма населеними пунктами окупованих нині областей.

Ржищівський баштан

Літо приходить спілими вишнями. А пік літа – це спілі кавуни, родичі огірка і гарбуза. Кавуни- це великі круглі або овальні плоди з соковитою, солодкою м’якоттю червоного, рожевого або жовтого кольору, вкриті товстою зеленою, смугастою або однотонною шкіркою. Вони є популярною літньою культурою, відомою своїм освіжаючим смаком і корисними властивостями. 

Достеменні дані про впровадження цього свята невідомі. Проте загальновизнаним є факт, що Всесвітній день кавуна почали відзначати американці. У Сполучених Штатах без цієї ягоди  не обходиться жодна літня вечірка та пікнік. Неймовірний солодкий смак, свіжа соковитість та низька калорійність зробили кавун найулюбленішим фруктом для більшості населення Землі. Тому не дивно, що він заслуговує на свій власний всесвітній день.

Вирощування кавунів як культурної рослини почали ще стародавні єгиптяни. Доказами популярності цієї рослини є насіння кавунів, знайдені в будівлях епохи 12-ї династії, що правила в Стародавньому Єгипті ще у 20 столітті до нашої ери. Кавуни клали до гробниць фараонів, оскільки вони символізували собою добробут та джерело продуктів харчування в загробному світі. До слова, насіння цієї ягоди було знайдено в усипальниці фараона Тутанхамона.

Згадується ця ягода і в поезії Вергілія, а це свідчить про те, що давні римляни також вирощували цю ягоду. У Римі полюбляли споживати кавун у свіжому та в засоленому вигляді, також римляни нерідко ласували кавуновим медом.

У 5 столітті кавун «перекочував» до Азії, де мешканці Китаю прозвали його «динею із Заходу».

До Європи кавуни проникли приблизно між XI та XIV століттями. Спочатку це були дорогі ласощі, доступні тільки знаті. Пізніше кавун став більш масовим і улюбленим продуктом.

Сьогодні кавуни вирощують по всьому світу — від Іспанії до Туреччини, від України до Ізраїлю. І хоча сорти, форми та смаки можуть відрізнятися, любов до цієї освіжаючої ягоди залишається незмінною у мільйонів людей.

В Україну, аж до другої половини 17 століття, кавуни завозилися з південних країн. Їх не споживали у сирому вигляді, а готували з них різні страви з прянощами.

Чомусь так склалося, що кавуни  українці асоціюютьз Херсоном. Хоча не будемо сперечатися із херсонських просторів кавун найсмачніший.Але яружно – балочний рельєф ржищівської землі теж забезпечує кавунам комфортні умови для росту.

То чи ж був у Ржищеві баштан?

«  У 50 –х роках ХХ століття у нашому колгоспі сіяли великі баштани» – згадує жителька с.Півці Катерина Булига.  Вони тягнулися понад півецьким яром до с.Березівка(нині м.Ржищів вул.Б.Хмельницького), а потім по схилах горбів аж до с.Онацьки. Кавуни виростали великі, підставляли свої зелені в смужку боки до сонця і, здавалося, що от – от покотяться з горба. А молодь – у всі віки молодь, ходила на баштани , вибачайте за відвертість,красти кавуни. З собою брали ліхтарики і ножі, вдягалися в темний одяг. Хтось один присвічував ліхтариком, другий надрізав ягоди і дивилися чи червона м’якоть. Тож сторожі, щоб захистити урожай від хлопців і дівчат, не кричали, не лаялись, а гукали: « Не ріжте кавунів! Ідіть сюди! Тут велика купа, як гора, вибирайте які хочете! Беріть стільки донесете!».На початку 60 –х років баштанне господарство, на жаль, почало згортатися і в с. Березівка і в Півцях.Але як без кавунів? Протягом півстоліття поспіль  їх вирощували на присадибних ділянках, на городах ржищівчани та жителі громади, як кажуть, для себе. І досі в пам’яті живуть горби Маківщини, вкриті  зелено – смугастим  «горохом» кавунів.

Нині на землі ржищівській вирощення  кавунів  знову набирає популярності, особливо серед орендаторів. Чи окупація частини Херсонської області вплинула, чи зміна клімату в бік підвищення літніх температур. А можливо, все ж таки, корисні властивості ( покращує роботу травної системи та знижує артеріальний тис). Але минулого літа, один із кавунових фермерів виростив та продавав на місцевому ринку дуже смачні та соковиті плоди і ржищівчани із задоволенням ласували місцевими кавунами. Адже, кавун, безсумнівно, незамінний в літню спеку, добре освіжає і має позитивний вплив на наше здоров’ я. 

Хочемо вірити, що Україна ще дізнається і про «ржищівський баштан»

Смачного!Смакуйте кавуни! Смакуйте літо!

Завідувач відділом з основного виду діяльності Ольга Гудзій.

P.S.Пропонуємо до перегляду картини українських художників на “кавунну тему”

Альбін Гавдзінський.Кавуни і море 1998 р.

Білокур Катерина. Кавун, морква, квіти 1951 р.

Клапоух Юрій. Кавун і диня 2019 р.

Марія Полякова. Кавун та соняшники 2012р.

Лисова Катерина .Сезон кавунів

Андрій Коноваленко. Братик.2020 р.

Навроцький Василь. Кавун та виноград 1971р.

Без перебільшення і з гордістю можна констатувати, що про українську жінку в світі ходять легенди. Українки ставали королевами, впливали на політику великих держав, з’являлися на полотнах всесвітньо відомих художників і створювали всесвітньо відомі полотна власноруч. Вони робили наукові відкриття, виступали на світових сценах, засновували школи і писали книжки.

Серед них – княгиня Ольга – видатна історична постать, одна із золотих сторінок нашої багатовікової історії. Вона була дружиною князя Ігоря  і матір’ю Святослава Хороброго. Ця мудра, сильна, харизматична жінка на цілих 17 років стала правителькою Київської Русі — однієї з наймогутніших держав того часу .Міць духу та лідерство Ольги не залишилися непоміченими Церквою, яка зарахувала її до лику святих і надала чин рівноапостольної( рівної апостолам)

11 липня за новоюліанським календарем Православна церква України вшановує пам’ять цієї святої.

 Походження Ольги залишається загадковим. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена до Пскова . Деякі історики стверджують, що Ольга походила з боярського роду, а це вже само по собі означало її високе соціальне становище в давньоруському суспільстві. Бояри були частиною правлячої еліти, мали земельні володіння та відігравали ключову роль у політичному житті держави. Походження з такої сім’ї надало Ользі не тільки статус, але й доступ до освіти та управлінських навичок, які пізніше допомогли їй ефективно керувати Руссю.

.Після смерті чоловіка Ігоря, якого убили древляни у 945 році, Ольга стала регенткою Русі, взявши управління країною на себе в ім’я малолітнього сина Святослава. На той час її роль була визначальною для держави.

Одним із перших викликів для Ольги було забезпечення стабільності у Київській Русі. Княгиня повністю взяла на себе управління країною , розв’язуючи внутрішні конфлікти та зміцнюючи централізовану владу, що дало їй змогу втримати контроль над різними частинами держави.

Вона активно працювала над розвитком дипломатичних відносин із Візантійською імперією, а також використовувала дипломатію для укладення мирних угод із сусідніми племенами та державами. Це допомогло зменшити кількість військових конфліктів і зосередити зусилля на внутрішньому розвитку

 Княгиня Ольга сприяла розвитку торгівлі між Руссю та іншими країнами, включно з Візантією та арабськими державами, що  також  сприяло культурному обміну та технологічному прогресу .

Однією з найважливіших реформ Ольги було введення регулярної системи збору податків. До її правління податкова система на Русі була нерегулярною та часто спричиняла конфлікти між різними регіонами і центральною владою.

Нею   були внесені зміни до правової системи,  встановлені межі кордону Київський Русі.

  Але чому ж княгиню вважають святою?

У середині X століття Русь опинилась на перехресті впливів різних релігій та культур. З одного боку, язичництво було панівним віровченням серед місцевих слов’янських племен, з іншого — посилювався зовнішній християнський вплив з Візантії та інших християнських держав. Саме в цей час Ольга знaйoмиться з християнством і знаходить в цьому мудрість і заспокоєння. Її вважають покровителькою християнської віри – вона стала проповідувати християнське вчення на Русі, навернула у віру багатьох людей.  Вибір Ольги на користь християнства відображав її бачення стратегічного напряму розвитку держави.

Хрещення Ольги відбулося під час поїздки до Константинополя, столиці Візантійської імперії, де вона зустрілася з імператором Костянтином VII. Цей візит не лише зміцнив дипломатичні зв’язки між двома державами, але й став відправною точкою для релігійного переходу правительки.

Згідно з історичними записами, Ольга прийняла хрещення за християнським обрядом і отримала християнське ім’я Єлена на честь святої рівноапостольної Єлени, матері імператора Костянтина Великого, що символічно підкреслювало її новий духовний шлях.

Після повернення до Києва княгиня активно зайнялася поширенням християнства серед своїх підданих. Вона заснувала церкви, підтримувала , стала заступницею нової віри перед традиційними язичницькими віруваннями,

 Вона засновувала перші християнські церкви на території Києва та інших великих міст, Під її патронатом було збудовано кілька великих храмів, які слугували не лише релігійними, але й культурними центрами.

 Також замовляла створення ікон та релігійних реліквій, що сприяло культурній інтеграції та підвищенню релігійної освіти серед населення

Зі зростанням християнського впливу, Ольга зрозуміла потребу підвищити рівень грамотності та освіченості населення. Вона ініціювала заснування перших шкіл при церквах, де  учнів навчали  читанню, письму та основ християнської доктрини.

Ця княгиня стала першою святою православної церкви серед правлячої династії  Київської Русі. Канонізація підтверджує образ Ольги як “рівноапостольної”, тобто рівної апостолам за своїми заслугами перед церквою.                                                                                                                          

Цю святу вшановують не тільки в православній церкві, але й у католицькій. Її фігура є своєрідним мостом між східними та західними християнськими традиціями, що підкреслює значимість цієї жінки в християнській історії Європи. У православній традиції вона вшановується як свята Ольга, а в католицькій — як свята Олена. Ікони з ії зображення є  у кожному храмі.    У Ржищівській Свято- Троїцькій церкві  віряни також поклоняються рівноапостольній княгині Ользі. Ікону цієї святої  на одному з пілонів зобразив наш земляк Володимир Сидорук – заслужений художник України,  ще будучи 13- річним юнаком.

 На жаль, вона  не збереглась.

А на початку 2000 років образ цієї жінки відтворив відомий український живописець Іван Шишман – член Національної Спілки художників України , заслужений художник України, який з командою провідних  майстрів пензля(всі члени Спілки художників ) здійснював  розпис  Ржищівського храму.

                                                          Художник Іван Шишман  

Це був один з найбільш знакових об’єктів художника, в якому протягом 2004 -2011 рр. виконано 1500 кв. м розписів у  незвичайній і дуже давній техніці холодної енкаустики, тобто фарбами на основі бджолиного воску, що дає змогу зберегти цілісність зображеного на довгий час.

Ікона княгині Ольги знаходиться в центрі храму на лівому пілоні.

Рівноапостольна княгиня Ольга залишається унікальною постаттю в історії Русі: вона була першою і останньою жінкою, яка правила цією країною. До неї жінки не займали такої високої позиції в ієрархії влади, і після неї також: жодна жінка не керувала Україною і донині.

У свято рівноапостольної княгині Ольги  християни зазвичай йдуть до церкви. Вони просять у  святої сімейного щастя та гарного врожаю. У народі вважають, що Ольга опікується нужденними.

 До ікон Святої Ольги  моляться про втіху вдoви, а молоді дівчата просять вдалого заміжжя. Їй моляться, щоб уберегти себе і дітей від біди, а також про повернення чоловіка в сім’ю. Крім того, їй моляться про зміцнення новонавернених християн.  А ще Свята Ольга  вважається заступницею матерів, синів і вдів.

 Тож помолимося в цей день рівноапостольній Ользі і попросимо  заступництва для всіх наших воїнів, вдовам – втіхи у їхньому горі,  матерям –  дочекатись своїх синів живими  з перемогою..

Також у цей день вітаємо всіх тих, хто носить ім’я цієї великої святої. Нехай вона завжди вас охороняє і оберігає.

Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник

Ржищівські замальовки “Люди і долі”

Василь Литвин: пісня, проспівана душею

На батьківському обійсті розмаїття цвіту. Така пора: буяють кущі і трави, насаджені іще мамою, цвіте запахущий жасмин, а по усьому двору – сині і рожеві ромашки, які так любив батько. І над усім цим різнобарв’ям рояться бджоли. Це не ті бджоли, які розводив і глядів, як малих дітей, батько. Він мав увесь бджолярський реманент, сітку, яку накидав на крислатого бриля, і з десяток, чи й більше, бджолиних сімей. Він з ними розмовляв, часто співав, і, коли бурштиновою річкою тік «молодий» мед, то це виглядало, як справжнє чаклунство. Коли наймолодший із дітей перекинув вулика і був жорстоко за це покараний самими бджолами, батько прорік – буде пасічником! Малий пасічником бути більше не хотів. Досить того, що ім’я мав незвичне  – Радомир! Разом із сестрою Веселкою та Купавою він звик до здивованих запитань і поглядів.

                Такі імена двом молодшим дітям дали батьки, коли після життєвих випробувань дійшли до вибору праслов’янського світогляду. Неоязичників, які прославляють Ярила, Рожаницю і інших праслов’янських богів, розуміли далеко не всі односельці (добре, що в селі вони були не одні такі «диваки». Була ще родина Бердників, таких же «ворогів» і «інакомислящих» дисидентів – «шестидесятників», виселених з рідного Києва «за сотий кілометр»). Тому для батька улюбленим місцем для роздумів були дніпровські кручі, а улюбленим заняттям, окрім бджіл, риболовля. Він любив усе справжнє, насичене, запашне і смачне. Тому трави косив рідко, а у дружини найчастіше замовляв улюблені налисники з сиром. Та не завжди їх вистачало, адже у сім’ї шестеро дітей, а роботи і стабільного заробітку практично не було. Куплена за найменші гроші стара хатина в Гребенях потребувала ремонтів та перебудови. Тому усе по господарству батько – інтелігент і інтелектуал, людина мистецтва – робив своїми руками. Велике моріжкове подвір’я, поки росли діти, теж нагадувало бджолиний вулик. А тепер на ньому господарює наймолодший. Але це уже наступна сторінка життєвої книги, яка пишеться родом, до останнього його представника. 

                 А сьогодні мова про батька.  Василь Степанович Литвин – кобзар, мудрець, великий українець, світла людина, лицар українського народного духу, заслужений артист України, вчитель, духовний наставник, творець Стрітівської кобзарської школи, член Історичного клубу «Холодний Яр».

Народився Василь Литвин 4 червня 1941 року на Миколаївщині. Це ще були теплі і щасливі мирні дні 41 –го! Народ мріяв про  майбутнє і не думав про те, що світом уже почала свій смертоносний хід Друга Світова війна.

             Родина Степана та Марії Литвинів теж була багатодітною, але із дванадцяти дітей вижили тільки четверо. Дружними і співучими в цій сім’ї були усі, але найближчим Василеві був брат Микола, з яким після восьмирічки подалися до Кролевця на ткацьку фабрику. Паралельно навчалися в вечірній школі і встигали ходити на гурток до Михайла Івановича Білошапки, який навчав гри на бандурі. 1961 року брати Литвини вступили до Київського музичного училища ім. Глієра по класу бандури .

              Та життя у братів складалося по – різному. Згодом Микола Литвин перевівся до Тернопільського музучилища, а  Василь Литвин 1964 року, не закінчивши ІІІ курсу, через складні матеріальні умови змушений був залишити навчання,  став працювати у Чернігівській філармонії.   Микола, після закінчення музучилища працював  у Тернопільській філармонії, куди запросив і брата Василя.

           Через націоналістичні погляди та репертуар братів Литвинів їх було звільнено з роботи. 1966 року Микола потрапив під слідство, а Василя мобілізували в армію, хоча  за станом здоров’я він не міг служити. Ще в Києві Василь познайомився із студенткою університету ім. Т. Г. Шевченка Антоніною Гармаш. Згодом одружилися.  Тоня написала листа самому міністру оборони Гречку, після чого Василя Степановича з армії демобілізували.

        Але через заборону влади влаштуватись на роботу за фахом було неможливо. Лише після втручання митців – шестидесятників  А.Горської, В.Стуса, В. Овсієнка був запрошений на роботу художнім керівником у будинку культури с. Іванків Бориспільського району Київської області.

                1969 рік відкрив для України потужний талант Василя Литвина. На концерті «Співають кобзарі»  (після масового знищення кобзарів 1934 р. — перший великий концерт) він повернув до життя історичну пісню «Ой, полети галко», присвячену П. Калнишевському^.  Після концерту був запрошений на роботу до оркестру українських народних інструментів. Згодом до нього приєднався Микола. В одному з перших концертів оркестру в Київській філармонії брати Литвини виконали пісню «Марш Богдана Хмельницького» (сл. С. Руданського, муз. М. Литвина), яка мала шалений успіх. Їх репертуар  не сподобався радянській владі, бо мав націоналістичний  характер. Василя знову  звільняють з роботи і сім’я Литвинів змушена була переїхати до родичів у с. Гребені Київської області.

           В цей період відкрився  композиторський талант митця. Його поціновувачами були друзі-шестидесятники І. Дзюба, Г. Тютюнник, А.Горська,  Н.Матвієнко, Ю. Мушкетик, Б. Олійник, О. Бердник , який згодом теж оселився в с. Гребенях.  В тандемі з Бердником, вони створили десятки життєствердних націоналістичних пісень: «Ой ходив я степом, «Як затихнуть громи стоголосі», «Людей нема», «Хто ти, людино?»

          1989 року Фонд культури скликав комітет по порятунку народної пісні, куди запросили й В. Литвина. Василь Степанович запропонував створити кобзарську школу. До цього проекту долучилися багато людей. Першим фундаментом до створення школи кобзарського мистецтва був концерт «Кобзарська дума» в Палаці «Україна»  в 1989 році. Під час виступу В. Литвина на концерті з піснею « Народе мій…» (сл. І. Франка), коли прозвучав рядок: «Вірю в силу духа, і в день воскресний твойого повстання…», весь п’ятитисячний зал встав на ноги.

            У серпні 1989 року була створена у с. Стрітівка Київської області єдина в світі школа кобзарського мистецтва. Василь Степанович разом з дружиною Антоніною стали одними з перших викладачів цього навчального закладу.

              Щоб знайти талановитих дітей для кобзарської школи, Литвин їздив по всій Україні і напитував по селах, в яких сім’ях  найкраще співають? Сам слухав той спів, переконував батьків віддати дітей на навчання. Школа була інтернатного типу, на державному забезпеченні, і щоб вона реально працювала, то багато людей приклало до цього своїх сил і свого впливу.

               Василь Литвин – носій високої духом прадавньої української кобзарської традиції. Йому властиві драматичне перевтілення, експресія співу, інструментальна імпровізаційність. Всьому цьому він навчав і своїх учнів.

             У доробку митця понад 100 авторських пісенних творів. З його участю знято кілька фільмів. Зіграв роль Коб­заря у к/ф «Дитячі роки Т. Шевченка» (кін. 1980-х рр.). Озвучив персонажів Левка, Вакули, виконав за кадром укр. пісню «Ой, гиля, гиля, гусоньки» у к/ф «Вечори на хуторі біля Диканьки.

                Але роки визнання таланту Василя Литвина не заспокоїли його бунтарську душу. Подвійні стандарти, обман, видавання фікції за істину і відчуття другорядності українців на своїй рідній землі, прагнення молоді розмовляти російською, ледь вийшовши з автобуса у Києві на Подолі… Не про таке відродження України він мріяв. Томі і сидів часто на дніпрових кручах, вдивляючись в безмежні задніпровські простори, тому і шукав істину в Рідновірстві,  що ставить собі за мету відновити і підтримати прадавні вірування слов’ян. 

             Помер Василь Степанович Литвин 7 квітня 2017 року в Києві.  Похований в селі Гребені.

           На запитання, хто із дітей Василя Литвина успадкував його пісенний талант, відповідають, що усі потрошку. Але я слухала у свій час виступ одного із його онуків – Данка. Запитала в бабусі Антоніни , чи заспіває він сам якусь із пісень діда, і почула у відповідь:  – а то вже як захоче! Значить, є характер і волелюбство, а в погляді – бунтарство і незалежність. Після кобзарської школи хлопець вступив до Київського національного університету культури і мистецтв, але війна змінила тисячі життів українських хлопців. Данко на фронті, змінив кобзу на автомат і захищає те, чому вклонявся і служив усе життя його дід – рідну, незалежну, вільну Україну, в якій навіки буде незламною і мова, і пісня, і національний дух!

Світлана ЧМІЛЕНКО, старший науковий співробітник

Ментальне здоров’я – це ресурс, який допомагає людині жити, адаптуватися та відновлюватися. В умовах війни турбота про нього стала такою ж важливою, як фізична безпека. Україна крок за кроком будує систему підтримки ментального здоров’я, інтегруючи її в усі сфери життя. Надважливою складовою цього процесу є формування та поширення нової культури, в якій піклування про власний стан стає щоденною звичкою.

Це також про усвідомлення, що ментальне здоров’я – спільна відповідальність різних секторів: медицини, соціальної сфери, економіки, освіти, безпеки, культури.

• 1. Коли важко рухатись, просто йди! Крок за кроком. У кожному кроці — сила, що рухає вперед. 
• 2. Той, хто не може витримати наше світло, стрибає по нашій тіні. Не звертай уваги на тих, хто бачить лише твою тінь. Бережи світло!
• 3. Близькість стає більшою там, де ми її цінуємо. Як відчувають свою цінність ті, хто з тобою поруч?
• 4. З чесності із собою може починатись розуміння інших. Що сьогодні дозволиш побачити в собі?
• 5. Мудрість — це вибір любові та розуміння там, де інші обирають злість та знецінення. Саме сьогодні — час для твоєї мудрості.
• 6. Усе приходить вчасно. Нам важливо робити кроки до бажаного та дочекатись. Сьогодні зроби те, що залежить від тебе.
• 7. У тобі — океан сил, мудрості та доброти. Дозволь собі відчути свою глибину.
• 8. Замість слів «я не зможу, я не знаю», скажи: «Я ще не знаю, я ще не намагався / не намагалася». Це дасть сили і простір, щоб рухатись. Почни саме сьогодні. 
• 9. Не дозволяй іншим вирішувати, який / яка ти і на що ти здатен / здатна. Сила — в тобі.
• 10. Мрії дають нам шанс побачити майбутнє. Про що ти мрієш?
• 11. Коли ми стаємо для себе друзями, світ стає до нас більш дружнім. Що ти можеш зробити для себе, як для друга чи подруги?
• 12. Якщо не зрозуміло — запитай! Це відкриває простір для ясності та заощаджує сили.
• 13. Квіти розквітають вчасно — тоді, коли настає для цього час. І ти розкриєшся так само.
• 14. Ніхто не може забрати того, що в нас усередині. Твої скарби сили — з тобою. Які скарби ти в собі цінуєш?
• 15. Хто ти для себе зараз — друг чи критик? Нехай твій внутрішній голос буде до тебе дружнім.
• 16. Кожна буря чи ураган неодмінно закінчується. Ти зможеш їх витримати, залишаючись собою. Ти впораєшся!
• 17. Коли навколо все змінюється, цінності стають віссю, за яку можна триматись. За яку цінність тримаєшся ти?
• 18. Ти — особлива унікальна мелодія, якої до тебе не було та не буде у світі. Звучи голосно!
• 19. Іноді наймудріше рішення — дозволити собі почати спочатку. Не тримайся за те, що змушує применшуватися. Обирай себе!
• 20. Радість — сила, яка зміцнює. Що додасть тобі радості?
• 21. Твоє життя — це власний унікальний витвір. Не порівнюй себе з іншими. Твори своє!
• 22. Помилки часто сприймають, як перешкоди, але насправді вони — сходинки. Продовжуй йти!
• 23. Твоя усмішка для когось стане добрим знаком. Усміхнись!
• 24. Можливість відпочити допомагає зростати нашій силі. Зроби паузу!
• 25. Поруч з тобою світ стає теплішим. Прояви своє тепло!
• 26. Навіть у найменших діях та справах є зерня великого. Відзначай найменшу дію чи внесок.
• 27. Справжня близькість — дозволити собі та іншому бути собою. Будь близьким до себе!
• 28. Іноді те, що ми вважаємо своєю слабкістю, є нашою найбільшою силою. Ти бачиш свою силу?
• 29. Коли ми порівнюємо себе з іншими, ми перестаємо бачити себе і свої справжні цілі. Рівняйся на себе та свої мрії!
• 30. Обіймай так, наче весь світ пригортаєш до серця. Інакше, навіщо тоді обійми?
• 31. Емоції — це спеції до нашого життя. Вони додають смаку. Але не переборщи з ними!
• 32. Відпочинок — не нагорода, а наше право. Скористайся ним!
• 33. Коли дорога невідома, достатньо зробити перший крок, аби пройти її. Крокуй до своєї сили!
• 34. Щирість та відкритість — дари, яких гідні не всі. Бережи свої дари!
• 35. Уяви, що кожного разу, коли ти попри все дозволяєш собі відчувати, народжується нова квітка. Ти вирощуєш сади та твориш всесвіти. Відчувай!
• 36. Коли ми падаємо, наші переконання дають нам сили піднятись. У тебе завжди є ці сили!
• 37. Можна бути недосконалими, але цінними. Ти — цінність!
• 38. Нас визначають не наші помилки, а те, що ми робимо після того, як помилились. Що робиш ти?
• 39. Без пауз неможлива музика. Без зупинок неможливий шлях. Роби паузи, щоб звучати!
• 40. У тому, що здається простим, приховані досвід та глибина. Цінуй тих, хто робить складне простим.
• 41. Коли не знаєш, куди йти, що є твоїм внутрішнім компасом? Який він показує напрямок?
• 42. У всіх наших емоцій є сила стати буревієм. Прислухайся до них, поки вони ще мов слабкий вітер.
• 43. Тільки наповнена людина має змогу поділитися. Дай собі наповнитись!
• 44. Відчувати — це дозволити собі бути життєвим. 
• 45. Мудрість більше слухає, ніж говорить. Слухай, плекаючи мудрість.
• 46. Кожна емоція хоче бути дозволеною та почутою. Ти чуєш?
• 47. Кожен дощ у нашому житті дає щось нове й обов’язково закінчиться. Твій — також.
• 48. Серце та мудрість знають те, до чого розум ще міг не дорости. Що зараз каже твоє серце?
• 49. Щоб знайти відповідь, потрібно зупинитись. Можливо, саме зараз. 
• 50. Коли не знаєш, з чого розпочати, зроби вдих та видих. Все важливе починається з них.
• 51. Помилка — часто найцінніший дарунок. Вона дає шанс на зміни. Дозволь собі помилятись.
• 52. Дай собі шанс звільнитися — відпусти те, що більше не твоє!
• 53. Усмішка собі — це визнання того, що ми заслуговуємо на любов і підтримку, навіть якщо сьогоднішній день не ідеальний. Усміхнись собі саме зараз.
• 54. Ті, хто нам кажуть «ні», роблять нам послугу. Ми дізнаємося скільки в нас насправді сил. Ти можеш більше, ніж думаєш.
• 55. Коли ми порівнюємо себе з кимось, наздоганяємо когось, ми біжимо від себе. Повернися до себе!
• 56. Наші цілі та дії спираються на наші цінності. На яку цінність ти спираєшся саме зараз?
• 57. Помилка — це не крапка. Вона дає можливість відкрити новий поворот у сюжеті твоєї історії. Ти — автор. Пиши!
• 58. Наші внутрішні бурі не визначають всієї погоди. Буря обов’язково стихне. Ти знов побачиш сонце!
• 59. Любов — це не тільки почуття, а й вибір. Що ти робиш, аби зберегти свою любов?
• 60. Твоя турбота про себе навчає турботі й інших. Чому ти вчитимеш сьогодні?
• 61. Любов — це коли ми дозволяємо іншій людині бачити себе справжнім або справжньою без страху осудження. Любов до себе — коли ми в таких самих стосунках із собою. Спробуй сьогодні себе не осуджувати.
• 62. Ми не знаємо, до чого нас приведе життя. Твоя історія пишеться саме зараз.
• 63. Коли ти робиш вдих та видих — світ дихає разом з тобою. Вдих… Видих…
• 64. Турбота про себе сьогодні — це піклування про своє завтра. Що зробиш для себе сьогодні?
• 65. Проявити любов до себе — це відмовитись від того, що виснажує. Це не просто, але ти впораєшся.
• 66. Недосконалість — це частина твоєї унікальності. Ти — унікальний! Ти — унікальна!
• 67. Наша вразливість відкриває шлях до більш глибокого зв’язку з іншими. Сила — у справжності!
• 68. Спостереження за своїм диханням — це розмова із собою. Вдих… Видих…
• 69. Ніхто не побачить твою глибину, якщо ти її ховаєш навіть від себе. Ти глибше і сильніше, ніж здається.
• 70. Відчувати — означає бути в контакті з тим, що насправді важливо. Ти — важливий! Ти — важлива!
• 71. Твій погляд на себе важливіший за будь-чий. Подивись на себе, як друг або подруга.
• 72. Відчуй, де закінчуються твої можливості й починається прийняття. Тобі вистачить мудрості це розрізнити.
• 73. У дитинстві ми любили себе любов’ю дорослих, які були поруч. Хтось любив нас до того, як ми дізналися, що таке любов. Тепер твоєї любові вистачить!
• 74. Коли не видно дороги, цінності допомагають побачити, куди йти! Які цінності тебе ведуть саме зараз?
• 75. Бути вірним іншим — це частина вірності собі.
• 76. Навіть коли втома дуже сильна, відпочинь, але не здавайся.
• 77. Коли ти віриш, що тебе можуть любити, і приймаєш цю любов, то твоя любов до інших зростає. Будь більшим!
• 78. Помилка, що осмислена чи виправлена, не є помилкою.
• 79. Краща версія себе — це і є ти.
• 80. Коли ми обіймаємо свій біль, у нас з’являються сили обійняти інших. Обіймаю тебе!
• 81. Ми не знаємо, де в кожної людини точка старту і яким буде фініш. Не порівнюй свій шлях з іншими. Ти — особливий! Ти — особлива!
• 82. Якщо ти можеш пригадати тих, хто радує тебе, — це вже багатство.
• 83. Ми крокуємо, відштовхуючись від землі чи підлоги. Ми вирішуємо, спираючись на цінності. Крокуй впевнено!
• 84. Якщо ти зараз не віриш у себе, можеш спертися на тих, хто в тебе вірить. Вони точно є!
• 85. Любити — це мати силу змінювати без бажання, щоб хтось змінився. У тебе є ця сила!
• 86. Уміння у звичному побачити нове те незвичне — це прояв геніальності. Дивись на світ очима своєї геніальності!
• 87. Масштабом твоїх мрій вимірюється твій простір. Тож, мрій!
• 88. Той, кому зараз легко, колись доклав великих зусиль. Легкість приходить з часом.
• 89. У кожному є велич. Відчуй свою!
• 90. Який голос звучить всередині тебе? Голос підтримки чи критика? Почуй те, що дає тобі сили.
• 91. Коли ти не робиш за інших те, що вони можуть та мають робити самі, вони починають відчувати свою силу. Ти — теж.
• 92. Подивись на себе очима того, хто тебе любить. Бачиш красу?
• 93. Щоб не відбувалося сьогодні, завтра буде новий день. Продовжуй йти!
• 94. У той момент, коли ми хочемо бути схожими на інших, хтось мріє бути схожим на нас.
• 95. Коли внутрішню пустоту заповнюєш чимось зовнішнім, вона більшає. Що для тебе важливо саме зараз?
• 96. Ніколи не знаєш, як і через кого повернеться доброта, яку ти проявляєш. Сій добро! Плекай добро! Нехай його стає більше!
• 97. Очі, засліплені люттю, перестають бачити. Не піддавайся їй, аби бачити ясно.
• 98. Часто нас дратують ті, хто нагадує нам про нашу недосконалість. Бачиш, у чому ви схожі?
• 99. Коли ти замінюєш слова «за що це мені» на «що я можу з цим зробити», ти повертаєш собі силу. Силу діяти!
• 100. Довіра допомагає бачити найкраще в інших. Не з усіма це можливо, але подивись, скільки навколо краси!
• 101. Дихати — це дозволити собі брати та віддавати. Вдих… Видих…
• 102. Як обіймаєш ти — пригортаєш до ребер чи до самого серця?

Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?», ініційована Оленою Зеленською, має на меті допомогти українцям знайти джерело сили. Джерело внутрішнє, в собі, на рівні усвідомлення й визнання власного психічного стану та хоча б приблизної оцінки ступеня його кризовості. Піклування про ментальне здоров’я має стати звичною відповідальністю кожного. Також необхідно створити систему сервісів і послуг, які зможуть різними засобами та дієвими механізмами підтримати людину, коли вона не справляється самостійно.

Розробку та впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я координує МОЗ України. Всесвітня організація охорони здоров’я – експертний партнер, виконавчий партнер – громадська організація «Безбар’єрність».

Майданчиком для розробки та ухвалення рішень є Міжвідомча координаційна рада при Кабінеті Міністрів України. Комунікаційна кампанія реалізується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Хочете посприяти швидкому розповсюдженню країною принципів «Довідника безбар’єрності»?

Тоді розповідайте про нього колегам та відвідувачам ваших молодіжних центрів. Ви також можете поділитися посиланням на сайт посібника на ваших Facebook- та Instagram-сторінках.

Формуймо нову етику спілкування разом!

Наукове дослідження

«Вікно у світ європейської музейної культури» 

9 травня Україна разом із ЄС відзначає на державному рівні День Європи. В цей день ми згадуємо про історію європейської інтеграції,та як народи,які колись ворогували, зуміли об’днатися заради спільного майбутнього.Це свято було визнанано Радою Європи у 1964 році. В Україні День Європи почали відзначати з 2003 року. Враховуючи події Євромайдану та підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС у 2014 році, це свято набуло не просто символічного значення. У червні 2022 року Україна одержала кандидатський статус ЄС. Нині ключовим питанням є питання вступу України до європейської спільноти. Адже українці довели власною  боротьбою проти російського агресора свою європейську ідентичність. Ми є частиною родини європейських держав зі спільними цінностями і прагненнями.

Європу  вважають культурною  столицею світу. Найбільш яскраво це  виражено у музеях, які популяризують ту чи іншу  країну.

Вони є важливим засобом культурного обміну, збагачення культур,  розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами.

В рамках відзначення Дня Європи в Україні в Ржищівському археолого- краєзнавчому музеї було створено проєкт «Найвідоміші музеї Європи», де ми познайомимо своїх читачів із найбільш значимими європейськими музеями. Сьогоднішня розповідь про деякі із них.

 Лувр

Найпопулярніший музей світу, який  щоденно приймає до 25-30 тисяч відвідувачів. Архітектурний ансамбль Лувру сформувався в XVI-XVII століттях, коли палац служив резиденцією французьких королів. Після переїзду двору в Версаль тут розмістилася Королівська Академія живопису і скульптури, а після Французької революції 1789-1799 років комплекс перетворився на публічний музей. В наш час колекція Лувра нараховує понад 400 тисяч експонатів, з яких виставляються близько 35 тисяч. Центральне місце в експозиції музею займає Мона Ліза – безцінна картина Леонардо да Вінчі, яка зберігається за куленепробивним склом.

Версальський палац

         Палацово-парковий комплекс в передмісті Парижа, який став символом блиску, розкоші і бездоганного смаку. Версальський палац зведений в XVII столітті Людовиком XIII і виконував функцію головної королівської резиденції до Французької революції 1789-1799 років, після якої тут був відкритий публічний музей.                                                                                                                               Грандіозна будівля в стилі класицизму складається з 3500 кімнат, серед яких всесвітньо відомі Дзеркальний зал, Великі та Малі королівські покої, Зал Битв і Королівська опера. Навколо розкинувся не менш величний парк площею 8 квадратних кілометрів. Багато європейських монархів брали Версаль за зразок для будівництва власних резиденцій.

Історико- археологічний музей Великої Британії

Головний історико-археологічний музей Великої Британії і один з найбільших музеїв світу. Він був заснований в XVIII столітті і займає 94 галереї, загальна протяжність яких становить 4 кілометри. В основу закладу увійшли колекції трьох відомих людей – графа Роберта Харлі, лікаря Хенсен Слоуна і антиквара Роберта Коттона. Від останнього музей отримав величезну колекцію книг, яка стала основою для створення Британської бібліотеки. Саме тут, а не в Каїрі, знаходиться найбільша колекція давньоєгипетських експонатів. Шість котів офіційно числяться в штаті Британського музею на посаді щуроловів.

Національний музей Прадо

Найбільший музей Іспанії, експозиція якого може скласти конкуренцію паризькому Лувру. Створенням музею ми зобов’язані королю Карлу V. У XVI столітті він захопився колекціонуванням живопису, а його нащадки продовжили справу і поповнювали збори новими предметами мистецтва. У XIX столітті монарша родина вирішила виставляти колекцію для загального огляду, для чого замовили будівництво музейного комплексу. Експозиція Прадо нараховує майже 20 тисяч експонатів, серед яких роботи Ель Греко, Рафаеля, Ботічеллі, Тиціана, Рубенса, Босха. Тут можна побачити копію Мони Лізи Леонардо да Вінчі, зроблену його учнем.

Музей д’Орсе

Національний музей мистецтв, розташований на березі Сени, в будівлі колишнього вокзалу і прилеглого до нього готелю. За задумом, колекції д’Орсе охоплюють період від 1848 до 1914 року, стаючи хронологічним продовженням колекцій Лувру, на базі яких виник музей. Мистецькі твори створені після 1915 року демонструє Центр Жоржа Помпіду. Головна гордість закладу – розкішне зібрання робіт імпресіоністів та постімпресіоністів, серед яких шедеври Ван Гога, Моне, Ренуара. Живопис – не єдине, чим можна насолоджуватися в музеї: експозиції скульптур і декоративно-ужиткового мистецтва тут не менш видатні.

Археологічний парк Помпеї

    Археологічний парк Помпеї. Італія

Майже всі знайомі з сумною історією цього величного античного міста, яке зникло за один день внаслідок виверження вулкана Везувія. Помпеї були розкопані в XVIII-XX століттях і перетворені на музей під відкритим небом площею 67 гектарів. Тонни вулканічного попелу чудово зберегли залишки старовинних будівель і, навіть, їх жителів. Тут можна побачити справжнє місто часів Римської імперії у всій своїй повноті – від храмів і театрів до громадських туалетів і публічних будинків. Територією археологічного комплексу можна пересуватися не тільки пішки, а й взяти в оренду велосипед.

Державний музей або Рейксмузей

Це один із найвідоміших музеїв Голландської столиці. Відмінною  рисою Рейксмузею від решти — є витвори Йогана Вермеера та Рембрандта, а не лише його зовнішня ошатність.
Державний музей Нідерландів змушений  був змінити своє місце розташування чи не  одразу після свого відкриття, проте впродовж років  він лише збільшував свої території. Сьогодні він виглядає майже так  само велично, як і на початку свого існування, у 1800-ті роки.

Національний музей Археології в Афінах

Національний Археологічний Музей Афін – це найбільший музей на території Греції, де розміщується найбільша колекція найцінніших артефактів давньогрецької культури, що налічує понад 20 000 різних об’єктів, колекції кераміки і скульптур музею вважаються одними з найбагатших у світі. Своє ім’я музей отримав у 1881 р. від грецького прем’єр-міністра Чарілаоса Трікопіса. Всі вони відносяться до ранніх форм цивілізації, виявлених на території Греції, і, звичайно ж, до самої античної епохи. Музей розташований в районі Ексархія в центрі Афін між вулицею Епірус, Боболінас і Тосітсас, а вхід знаходиться на Патіссіон-Авеню поруч з історичним будинком Політехнікуму Афін. Перший національний археологічний музей в Греції був заснований грецьким прем’єр-міністром Іоаннісом Каподістріасом на острові Егіна ще в 1829 р. З тих пір археологічна колекція змінила декілька виставкових майданчиків. Будівництво даного музею тривало з 1866 по 1889 рр.. Будівля була виконана в неокласичному стилі і інтер’єр прекрасно поєднується з характером експонованих предметів мистецтва.  

Музей Ватикану

Музей Ватикану – комплекс найбільших музеїв, які об’єднують найцінніші музейні колекції та унікальні папські палаци міста-держави Ватикан. Він містить 22 окремі колекції, в межах від етруського і єгипетського мистецтва до карт і сучасного релігійного мистецтва. Навіть якщо Ви не релігійні, то все одно будете вражені чистою красою і пишністю купола Мікеланджело і спіральних колон Берніні. У Ватикані, а саме в тій частині, яка доступна для всіх туристів, є дві головні визначні пам’ятки: Собор Святого Павла і Музей Ватикану. Колекція мистецтва Ватикану була заснована в 1769 році. Музей Ватикану включає в себе 1400 залів і 50 000 експонатів. Один з найвідоміших – Сікстинська капела, справжня перлина Музею Ватикану. У музеї також знаходиться зал з картами Італії, зал російського іконопису, Фрески Рафаеля, зали сучасного сакрального мистецтва, зал з колекцією православних ікон і багато іншого.

Королівський замок у Варшаві

Королівський замок у Варшаві (Zamek Królewski w Warszawie) – найвідоміша визначна пам’ятка польської столиці, яка декілька століть була резиденцію правителів Речі Посполитої, а сьогодні тут знаходиться один з найцікавіших музеїв Варшави, в якому відтворено інтер’єри королівської резиденції і зібрана велика колекція польських витворів мистецтва. Замок знаходиться у Старому місті польської столиці, своїм головним фасадом він виходить на Замкову площу, а парковим фасадом – на Віслу. Він є одним з найпопулярніших музеїв Польщі, в якому можна побачити картини видатних живописців, старовинні меблі, нумізматичну колекцію, великі збори східних килимів і європейських гобеленів. Основні експозиції розташовані в залах замку, красивий декор яких заслуговує не меншої уваги, ніж самі колекції..

Національний музей Тараса Шевченка у Києві

Одним з найвідоміших  музеїв України є Національний музей Тараса Шевченка у Києві. Він презентує творчий доробок та матеріали про життєвий і творчий шлях великого українського митця, генія і пророка – Тараса Григоровича Шевченка, .

У виставкових залах музею можна побачити оригінали картин, які принесли  славу Великому Кобзарю. Тут зберігаються особисті речі митця та архівні матеріали. Також  представлено рідкісні фотографії поета, прижиттєві видання з дарчими написами та твори його сучасників

Сам музей розташований у  старовинній будівлі на бульварі Тараса Шевченка, що належала відомим меценатам та колекціонерам творів образотворчого мистецтва — родині Терещенків. Цукровий магнат та меценат Микола Терещенко придбав будівлю в 1875 році та провів перебудову у стилі Ренесанс, завдяки чому вона стала прекрасним палацом та окрасою Києва. Після ІІ Світової війни будівлю вибрали для розміщення музею Тараса Шевченка, який відкрили в тому ж будинку, де він колись перебував.                              Державний музей Т. Г. Шевченка було відкрито 24 квітня 1949 року, а в 2001 році він отримав статус національного. Це незабутнє місце, де можна дізнатися більше про життя та творчість одного з найвизначніших поетів та художників України.

Музеї будь-якої країни завжди були важливими просторами, де бережуть об’єкти культурної спадщини .Вони допомагають зберегти артефакти, мистецтво, документи та інші об’єкти, що ілюструють історію та культуру різних народів та єпох. Це важливо не лише для майбутніх поколінь, але й для збереження ідентичності сучасного суспільства.

Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник