Майже 100 років назад  1918 року, коли українську землю  охопила  ворожа  армія, кожна нова звістка про захоплене завойовниками  українське місто, про розстріляних селян та містян, була тривожним сигналом для патріотично налаштованої української молоді, що прагнула боронити рідну землю від войовничих набігів. Не  зрадили  ні себе, ні нашу Матінку-Землю,багато юнаків  боролися в ту ніч під Крутами.  

Сталася   трагічна  подія    у  історії  Української революції 1917-1921 років. На залізничній станції Крути, що на Чернігівщині, маленький загін київської студентської та учнівської молоді зійшовся у двобої з більшовицькими частинами, надісланими із Ставки Верховного головнокомандування в Могильові для приборкання українського руху.

Результати бою були трагічними, як для однієї сторони так іншої. Війська Українська Центральна Рада на той час просто не мала.  Героїчна загибель студентів була тяжкою втратою для наших земляків.

На жаль, історичні джерела надають дуже мало можливостей щодо з’ясування конкретних обставин бою під Крутами  29 січня 1918 р. це питання до кінця не досліджено. Попрацювали в архівах та знайшли такі  документи:

20 березня 1918 р. Статті С.Єфремова “Дорогою ціною. Ясній пам’яті Володимира Шульгіна” та В. Залізняка “Плач за дітьми” опубліковані в газеті “Нова Рада”. ДНАБ, м. Київ, од .зб. 69

Бій під Крутами 29(16)01.1918 Бій під Крутами. 29. (16). 01. 1918. Схема бою.

1 лютого 1948 р. ЦДАВО України, ф. 5235, оп. 1, спр. 1615, арк. 25 зв.

28 травня 1918 р. Звіт чекістів про кількість  розстріляних студентів під Крутами за підписом Цвангера. Музей Національного університету ім. Тараса Шевченка, од. зб.

1918 р. Похорони загиблих під Крутами студентів ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, од.обл. 2- 153853

1918 р. Похорони загиблих під Крутами студентів ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, од.обл. 2-154209

1918 р. Похорони загиблих під Крутами студентів ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, од.обл. 2- 153853

5 березня 1918 р. Наказ про створення слідчої комісії для з’ясування обставин бою з більшовиками під Крутами.
ЦДАВО України, ф. 1076, оп. 1, спр. 12, арк. 26

Юлія НАСТЕНКО, старший науковий співробітник

У червні 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Німецькій військовій і поліцейській владі було доручено вести «війну на знищення» проти імовірних расових та ідеологічних ворогів нацистської Німеччини. Серед цих них були євреї, роми, караїми та інші мирні жителі Винищення «неповноцінних»  народів та етнічних груп стало основною лінією політики Берліна на Сході Європи. Україна поряд з іншими європейськими державами стала жахливим полігоном нацистського конвеєру смерті. З перших днів окупації у десятках українських населених пунктів нацисти відбирали і розстрілювали єврейських чоловіків. Жінок і дітей зганяли до новостворених ґетто – кварталів на околиці міста, оточених колючим дротом. Вилучивши у євреїв усі цінності у вигляді податків, нацисти згодом знищували мешканців ґетто. Німецька адміністрація під страхом смерті заборонила годувати, переховувати і в будь-який інший спосіб допомагати євреям.

До винищення євреїв в Україні нацисти залучали свої сили – поліцію безпеки (SIPO) та охоронну поліцію (ОRPO), спеціальні винищувальні загони – айнзацгрупи (Einsatzgruppe), регулярні війська – Вермахт (Wehrmacht), а також українську допоміжну поліцію (Ukrainische Hifspolizei), яких набирали переважно з радянських військовополонених.

Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. За даними науковців, у часи німецької окупації на території України серед цивільного населення було вбито більше 1,5 мільйона євреїв – від Львова до Луганська.

. Із теренів України зметено цілі містечка – штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою.

Чимало місць в Україні пам’ятають про масові акції знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Наймасштабнішою сумнозвісною трагедією, що ототожнюється з початком Голокосту на українських теренах, є розстріли в Бабиному Яру у вересні 1941 р. Але та страшна подія була далеко не першою та не єдиною акцією знищення на українських землях…

Голокост у Кам’янці- Подільському

Одна з перших акцій масового розстрілу за часів німецької окупації відбулася у Кам’янці-Подільському 28  серпні 1941 року, коли нацисти знищили  протягом доби 23 600 євреїв з числа місцевих жителів та доправлених сюди із Закарпаття угорських та інших іноземних євреїв. За один день тут вбили євреїв більше, ніж навіть за перший день розстрілів у Бабиному Яру

Кам’янець –Подільський  – перше місце                                                    масового розстрілу євреїв в Україні (на фото)

Біла Церква

У Білій Церкві між 8 і 19 серпня 1941 року  зондеркоманда 4а айнзатцгрупи C та Ваффен СС знищили декілька сотень дорослих євреїв. Діти вбитих євреїв спершу були зачинені в будинку на краю міста, 19 серпня частину з них трьома вантажівками було вивезено за місто й розстріляно. Близько 90 дітей, починаючи від віку немовляти, залишилися без жодного утримання під охороною української допоміжної поліції, і були доведені  до катастрофічного стану. Їх тримали кілька днів, після чого за наказом офіцера СС вони  були розстріляні українською допоміжною поліцією, оскільки той не хотів морально травмувати власних людей.

Бердичів

Німецькі війська захопили Бердичів 7 липня 1941 р. Переслідування та вбивства євреїв почались у перші дні окупації і тривали до визволення міста червоною армією. На початку серпня 1941 р. групу єврейських жінок примусили багато разів перепливати річку Гнилоп’ять, поки усі вони не потонули.  Найбільший масовий розстріл євреїв відбувся 15 вересня 1941 р. У районі аеродрому біля населених пунктів Романівка, Радянське (нині – Романівка) та Шльомарка (нині – Любомирка) розстріляли за один день понад 12 тисяч євреїв із гетто Бердичева. Загалом за час окупації у місті та районі  загинуло. 30 тисяч євреїв. У 2019 році у Бердичеві на кошти німецького фонду було встановлено меморіал  жертвам  Голокосту. Меморіал жертвам Голокосту у Бердичеві

Богданівська трагедія

Трансністрійський Майданек – так прозвали село Богданівку Доманівського району Одеської області, де було створене єврейське ґетто для 55 тис. осіб. Вижила у цьому пеклі лише тисяча. Ще 20 тис. євреїв загинули в таборах і гетто, розташованих у селах Маренівка, Маренбург, Новоселівка, Владимирівка та Молдавка.

Богданівський яр – місце масового знищення євреїв

Одеса

24-25  жовтня 1941 року румунська жандармерія за півтора дня вбили близько 25 тисяч євреїв. Німецькі сили у цій акції участі не брали.

Загалом в Одесі було близько 230 тисяч євреїв. Після масового розстрілу відбулись депортації до таборів смерті Трансністрії, які розташовувались на теренах Миколаївської області.

Вбивства єврейського населення поблизу Одеси

Рівне

У столиці Рейхскомісаріату “Україна” 5-6 листопада 1941 року за два дні вбили 17 тисяч євреїв – практично все єврейське населення міста. Тоді знищили гетто, яке тут існувало з початку окупації.    Розстріл відбувся в урочищі Сосонки. Тоді це було за містом, а зараз вже у межах обласного центру.

 Всього у Рівненській області загинуло більше 23,5 тис. євреїв.

Перший пам’ятник, який встановлений у 1944 році на місці масового розстрілу євреїв в ур. Сосонки.

Харків

 14 грудня 1941 року у Дробицькому яру біля Харкова протягом кількох днів фашисти вбили від 12 до 14 тисяч євреїв.

Після цього тимчасове гетто тут зникло. В пам’ять про цю страшну  трагедію на  його місці було встановлено пам’ятний знак – монумент у вигляді Менори(семиріжковий підсвічник, один із найдавніших символів іудаїзму).

Під час чергового артилерійського обстрілу регулярні війська РФ пошкодили монумент, ще раз підтверджуючи свій варварський характер.

Меморіал у Дробицькому яру,пошкоджений  армією РФ

Луцьк

У липні 1941 року  у Луцьку  було створене  тимчасове  єврейське гетто,яке проіснувало більше року. Наприкінці серпня 1942 року за кілька днів його знищили і вбили близько 18 тисяч євреїв.

У Луцькому гетто за час його існування навіть відбулось повстання.

Луцьке гетто. 1941 рік.

Бабин Яр

 Страшним символом Голокосту стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.).

29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почались масові розстріли мирного населення міста – за два дні було вбито 33 771 тисячі євреїв (не рахуючи дітей до 3-х років, яких розстрілювали, але не рахували).

Перший розстріл відбувся 27 вересня — були знищені 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилась поблизу Бабиного Яру та чотири циганські табори.. У роки війни тут вбивали ромів, караїмів, радянських військовополонених, членів ОУН. 

      Наступні розстріли євреїв відбулись 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941 року.

За оцінками військових експертів, за три роки у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до

200 000 осіб.

Ржищів

Окуповане  із серпня 1941 по січень 1944 рр. місто Ржищів відчуло всі тяготи «нового порядку»: вже в перші дні свого приходу  фашисти почали знищувати мирне населення.

Першими під кулі катів потрапили ржищівчани єврейської національності. Ті, хто не встиг евакуюватися та не був  мобілізований в армію.

Із спогадів Бондаренко В. І.:

«Під дулами автоматів фашисти змусили чоловіків –євреїв  власноруч викопати велику могилу на узбіччі єврейського кладовища. Згодом тут було розстріляно і поховано більше 100 осіб. Розстрілювали сім’ями»

      Але найбільша трагедія сталась у нашому містечку в квітні 1943 року.

З 17 по 20 квітня 1943р. у Крутому Вивозі біля противотанкового рову було розстріляно1767 ржищівчан( серед них і євреї) та жителів навколишніх сіл, з них –  900 дітей,  

Меморіальний знак у Крутому Вивозі на місці розстрілу мирних громадян

Здавалося, це жахіття залишилося назавжди в минулому. Але сьогодні  в Україні, в центрі Європи, це знову повторюється. Розстріли, масові поховання. Ті, хто влаштовував геноцид у 1941-му, і ті, хто влаштовує геноцид сьогодні, однакові злочинці. Дії російського агресора схожі з діями нацистів. Людське життя – найвища цінність і ніхто не має права на нього зазіхати.
Схилимо голови перед безневинно закатованими жертвами Голокосту.
Світла пам’ять усім загиблим.
Україна пам’ятає.

Підготувала ст. науковий співробітник  Бабенко Л. М.

22 січня 2024 року в Україні традиційно відзначатимуть День Соборності, або ж 105-річницю підписання Акта злуки між УНР і ЗУНР. У цей день українці щорічно влаштовували різні культурні й освітні заходи, організовували паради та ланцюги єдності, які супроводжувалися підняттям національного прапору й вшануванням героїв минулого й сьогодення.

Українська мрія – єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР.

Більш того на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка. Вже до кінця року, в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.

• візуальні матеріали надані Міністерством культури та інформаційної політики України

7 січня 2024 року місто Ржищів відзначає 80 років з дня визволення від німецьких окупантів.

Окупація Ржищева тривала 862 дні. Місто  витримало це тривале смертоносне фашистське цунамі. Люди вижили завдяки святій вірі у швидке звільнення, у перемогу. Адже столиця була уже звільненою.

Бої за Правобережжя тривали цілу осінь і до зими. Кілька разів війська радянської армії робили спроби звільнити Ржищів, та вони були безуспішними.

В місті та навколишніх селах спостерігалися диверсії з боку партизан: йшли під укіс німецькі ешелони, вибухала німецька техніка, фізично знищувався особовий склад окупантів. Коли німцям вдавалося схопити якогось партизана чи зв’язківця, то все населення Ржищева зганялось на базарну площу, де публічно, для страху, фашистські кати піддавали тортурам та страчували пійманого. Після страти всіх присутніх містян заставляли силоміць йти до православної церкви молитись за душу страченого.

Під час боїв за Дніпро майже весь Ржищів згорів і був зруйнований. При відступі, німці використали тактику більшовиків: «відступаючи, нічого не лишати ворогу».

За час війни містечку Ржищів було завдано величезних збитків. Загарбниками було знищено до двох тисяч мирних жителів. Розкопаний в березні 1944 року протитанковий рів у Крутому Вивозі – місце розстрілу мирних жителів , свідчить про тяжкий злочин фашистів на землі Ржищівщини.

У боях біля міста, при обороні ржищівської переправи, при форсуванні Дніпра у Монастирку загинуло кілька тисяч солдат і офіцерів Радянської Армії, багато цивільних. За час війни у Ржищеві було пошкоджено 9 великих господарств,4 промислових споруди,3 мости, практично всі житла були або зруйновані, або спалені. Матеріальних збитків містечку завдано на суму 15336773 радянські рублі. Близько трьохсот молодих людей Ржищева відправлено на роботу до Німеччини та Австрії.

Очевидці згадують про  оперативне зведення Радіоінформбюро: «Протягом сьомого січня війська Першого Українського фронту продовжували наступ і оволоділи…районними центрами Київської області містом Ржищевом, Рокитним, а також з боями зайняли понад сімдесят інших населених пунктів, серед яких… Ольшаниця…».

Сьогодні, приймаючи естафету батьків і дідів, воїни Збройних Сил, вже незалежної України знову мужньо відстоюють і боронять незалежність українських земель від російських окупантів. Так, 109 045 кв км території України є досі окуповані російською федерацією, що становить близько 18% площі всієї держави.

Від 24 лютого 2022 року триває масштабна агресія росії проти України. Російська армія, не досягнувши на початку вторгнення заявлених Кремлем цілей, веде головні бойові дії на Донбасі та Півдні України, а також щоденно обстрілює цивільне населення. Україна стримує  агресію московітів на всіх відтинках фронту. Оперативна обстановка на сході та півдні України залишається складною», – йдеться в зведенні Генерального штабу ЗСУ

Всім серцем віримо, що славетні землі Херсонщини, Запорізької області, Донеччини і Луганщини буде звільнено від окупантів і ми дочекаємося Перемоги в цій ганебній для росії війні.

Ольга Гудзій, завідувач відділом з основного виду діяльності

Хустка – один із видів українського мистецтва, масово відома в народному одязі з другої половини ХІХ ст.

Хустка – символ прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи .

На сьогоднішній час хустка – це аксесуар жіночого вбрання, а раніше вона була необхідною річчю у побуті людини, виконуючи певні обрядові функції. 

 Її дбайливо зберігали у скринях як родинну цінність, і передавали з покоління в покоління. Вона була  предметом подарунка, невід’ємним атрибутом народного весільного обряду. Хустка відігравала важливе значення в календарних та сімейно-побутових обрядах, її використання дуже різноманітне. В кожній родині її виготовляли заздалегідь й зберігали для відзначення важливих подій у житті сім’ї.

Фондова колекція обрядових хусток та хусточок Ржищівського археолого-краєзнавчого музею різноманітна, налічує понад 60 одиниць збереження.

Пропонуємо для ознайомлення онлайн каталог частини фондової колекції хусток

“Українська хустка –витвір мистецтв“

Датується колекція серединою ХХ ст. Ареалом виготовлення та побутування є Київщина.

Відроджуємо, поважаємо, пропагуємо наші українські традиції – це генетичні скарби нашого народу. Традиції – це наше минуле і майбутнє

ГОЛОВНИЙ ЗБЕРІГАЧ ФОНДІВ МАРТИНЮК ЗІНАЇДА

Термін «нумізматика» почав використовуватися в часи Середньовіччя як назва науки про монети.

Засновником нумізматики як науки традиційно вважається директор Імператорського мюнцкабінету у Відні Йозеф Іларіум Екгель (1737–1798 роки), який написав восьмитомну працю «Doctrina numorum veterum» («Учення про стародавні монети», Відень, 1792–1798 роки), що досі не втратила своєї наукової ваги.

Він започаткував систематизацію античних монет на основі історико-географічного принципу, розподіливши монети в хронологічному порядку. Цим дослідником були закладені основні принципи опису монет: метал, вагова система, типологія і техніка виробництва. Монети (лат. moneta) – грошові металеві знаки дископодібної форми з нанесеними на них клеймами – штемпелями.

Більшість монет карбується з двох сторін. Відповідно кожна сторона має свою назву – аверс і реверс. Бокова поверхня монети називається гурт.

Виробляються монети на спеціальному підприємстві, яке зветься монетним двором. Кожна монета має свою вартість – номінал. За старих часів номінал дорівнював вазі та вартості дорогоцінного металу.

Монетна гривня відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні – ромбоподібні злитки вагою близько 164 грами. Ромбоподібна форма злитку сьогодні є логотипом Національного банку України. Гривня була основною грошовою одиницею у Київській Русі до XIV століття. З другої половини ХІІІ, під час татаро-монгольської навали, срібну гривню почали ділити навпіл.

Саме так з’явилися рублі, від слова рубати. У ХХ столітті гривня вводилась в обіг двічі. Вперше в 1918 році, вдруге – у 1996 -му.

Найбільша і найважча монета з числа сучасних була виготовлена в Австралії у 2011 році, а її номінал становить 1 мільйон австралійських доларів. Виготовлена вона з золота, і важить 1012 кілограмів, так що її реальна вартість набагато вище номіналу – зараз вона оцінюється приблизно у 55 мільйонів доларів. Найбільшу колекцію монет, в Україні, а це понад 120 тисяч одиниць, зберігають у Національному музеї історії України (НМІУ).

До недавнього часу пам’ятні монети в музей передавав Національний банк України. Найдорожча і найрідкісніша пам’ятна монета – номіналом дві гривні, на реверсі якої розміщений логотип Щорічних зборів Ради керуючих Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) у Києві 1998 року. Наклад такої монети – 10 тисяч одиниць. Це дуже мало. Більшу частину з них відправили за кордон. Ціна такої монети серед колекціонерів – 6-7 тисяч гривень. Не менш вартісні монети – «Перша річниця Конституції України» 1997 року, а також «Юрій Кондратюк», що присвячена 100-річчю від дня народження відомого астронома, який розрахував найкоротшу траєкторію польоту до Місяця. Варто також згадати ювілейну монету «Соломія Крушельницька» номіналом дві гривні, яку ввели в обіг до 125-річчя від дня народження відомої української оперної співачки.

Найцінніша монета з дорогоцінного металу, випущена Національним банком, – це 500 гривень. Зроблена із золота й присвячена «Євро-2012». Колекціонери оцінюють її в один мільйон гривень. Всього існує півсотні таких монет. І найцікавіше те, що охочі придбати таку монету є.

З грошима пов’язано безліч досить цікавих фактів: Приблизно в другому тисячолітті до нашої ери на території Китаю активно використовувалися бронзові монети, які мали дуже незвичайні форми. Гроші відливалися у вигляді предметів побуту, наприклад, ножа або мотики. Найдорожчою монетою є декадрахма зі срібла. Виріб створено в Афінах і було продано приблизно за 315 000 доларів. На початку XIX століття випускалися гроші з тюленячої шкіри. Такі монети застосовувалися на Алясці. Найкрасивішою була визнана монета з Мексики. Вона виготовлялася зі срібла, і на монеті був зображений знаменитий календар Майя і герб країни. У Венеції в далекому XVI столітті була випущена монета з незвичайною назвою «Газетта». При цьому друковані видання з’явилися набагато пізніше, кожне з паперових ЗМІ коштувало одну «Газетту», звідси і назва сучасної газети. Найдрібнішої монеткою стала полушка. Її номінал становив ¼ копійки, а вага – 1,16 грам. Серед сучасних монет відзначився золотий виріб з Канади. Його вага склала сто кілограм, а виготовили монету із золота 999,99 проби. Вартість незвичайного виробу склала мільйон доларів. У XVIII столітті швейцарські монети мали прямокутну форму, при цьому їхня вага складала близько 20 кілограм. Таким чином державні діячі хотіли ліквідувати в країні крадіжки грошей. У США на початку XX століття була випущена рідкісна монета, номінал якої склав всього двадцять доларів. Особливість виробу полягала в наявності подвійного орла. Всі монети були відправлені на переплавку крім десяти. Їх згодом тривалий час шукали представники спецслужб і знайшли. Аукціонна вартість такої монетки склала 8 000 000 доларів. Найбільшим номіналом володіє індійська монета – 200 мохурів. Єдиний її екземпляр пропав, але відбиток залишився і зберігається в лондонському музеї.

Запрошуємо на виставку монет з фондів музею «Музейний мільйон», де ви можете побачити і почути багато цікавого.

Інформацію підготувала провідний зберігач фондів Іванчук Ольга

У нас в Україні, як і на Ржищівщині існують започатковані ще в Трипіллі свята сонячного кола – Коляда, Великдень, Купайло, й Калита. Кожна пора року має свято пошани Сонця. Так свято Коляди приурочене зимовому сонцестоянню і відзначається у день найдовшої ночі – 24 грудня, Купайло – в день найкоротшої ночі – 22 червня.

Виходячи із природної зумовленості про закономірність свят сонячного циклу, доводиться тільки дивуватися, що трипільці, які жили на землях сучасної Ржищівщини,   встановили в пошану Сонця свято Купайло (розквіт животворних сил Сонця) та свято Калети (напад на нього «нечистої сили»), без жодних засобів наукового спостереження, чуттям вгадали місяці найбільшого і найменшого напруження сонячної енергії. І не тільки чуттям. Дослідження орнаментів на трипільських горщиках: коло з рівнобіжним хрестом, або сваргоподібним знаком на тарелях, трипільський ромб (символ родючості засіяного поля), зображення місяців у різних фазах переконують, що це  – перші зразки календаря.

 Калита – четверте свято річного кола сонячного циклу, осідає сонце і спадає його енергія. Темінь ночі доточується. Люди, сповнені оптимізму, тягнуться до Сонця – Калити, уславлюючи його життєдайну силу.

Християнська ідеологія поступово піддавала забуттю світогляд наших пращурів, родоначальників української нації, із космогонічними устремліннями. Святкування Дня Святого Андрія Первозванного відтіснили прадавнє свято Калити. Але те, що закладене на генетичному рівні знищити не можна. Тому в ржищівському краї,  вже майже сім тисяч років молодь святкує Калиту, збираючись в будинку культури, клубі, школі, ліцеї та ін.

Збираються дівчата – а саме вони мали право готувати Калиту (великий корж з білого борошна, круглий за формою і плаский) вдосвіта в одній із світлиць, йшли по воду до кількох криниць, щоб до сходу сонця замісити тісто. Місять тісто всі по черзі, починаючи з найстарших дівчат, і закінчуючи дівчуром років десяти, або й менше. При цьому дотримувались спеціальних дійств, які нагадували випікання весільного короваю: примовляння, пісенні сюжети. Ось один з таких.

А ми калету місили,

З усіх криниць воду носили…

Тісто солодке з медом. Зверху корж оздоблювали сухими вишнями, калиною, посипали маком. Робили одну або чотири дірочки. Запікали в печі на дровах, складених навхрест, так, щоб вона була сухою і важко відкушувалась. Ввечері приходили хлопці, і калиту підв’язували червоною стрічкою до сволока посередині хати, причому ще й високо, щоб парубок міг дістати зубами калиту тільки тоді, як добре підстрибне.

Дівчата при цьому заспівували:

У небо наша калета, у небо,

 А ти, сонечко, підіймись,

Та на нас подивись:

Ми калету чіпляємо,

На місяць поглядаємо,

Свою долю радісно закликаємо…

Поки калита (калета) випікалася в печі і поки її вішали до сволока, дівчата встигали ще й поворожити. Це були чисті ворожіння, а не ті, що здійснюються якимись ворожбитами, котрі викликають духів, а такі, коли люди просять кращої долі у природи. Бо ніч ця була магічною: можна було загадувати свою долю, час одруження, майбутнього судженого. Загадковий світ ворожби теж мав глибоке коріння аж з часів Трипілля (VI – ІІІ тис. до Р.Х.) Ворожіння пов’язане, як правило, з водою, а вода – джерело життя, як і вогонь.

Для Ржищівщини характерні такі ворожіння:

• Дівчата переставляють чоботи до порога від покутя: чий перший стане на поріг, та дівчина першою вийде заміж.
• Капають із палаючої свічки віск у миску з водою – якщо віск набере форму вінця, то вийде дівчина заміж.
• У воду кладуть два листочки барвінку (перед тим скаламутивши її), якщо листочки зійдуться – на одруження.
• Хлопці приводять голодну собоку, дівчата розкладають під лавою «балабушки» (маленькі хлібчики), попередньо позначивши, де чия. В якій послідовності пес хвататиме і їстиме «балабушки», в такій послідовності дівчата будуть виходити заміж. А в котрої тільки перекусить – буде мати дитину. Котрої «балабушку» почне загрібати – та дівчина помре. Дівчата, яким випадає щасливий жереб, урочисто виводять пса з хати, перев’язавши його стрічками навхрест.

Починається основне дійство – кусання калити. Серед присутніх вибирали пана Калетинського (від назви коржа), який мав керувати дійством і мазати сажею тих, хто засміється, не відкусивши шматочок калити. Пана Коцюбинського, того, хто мав їхати на коцюбі,  взявши її між ноги.

• Добрий день пане Калетинський!
• Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!
•  Куди їдете?
• Калету кусати…
• А я буду, – остерігав Калетинський, по обличчю писати!
• А я вкушу! – наполягав Коцюбинський.
• А я впишу!.

Під гучний сміх і жарти дівчата і хлопці почергово їхали калету кусати. Ніхто із присутніх при спритному пану Калетинському калету так і не вкусить. Зате майже у всіх щоки будуть у сажі. По закінченні дійства калету знімали і розділяли між усіма присутніми, приказуючи: « Калети солодка була, а тепер ми її з’їли – за женихом полетіли».

Отже, калета під стелю – це символ Сонця і Бога – предка, і Бога шлюбу;мак у коржі – зорі на небі, діти Сонця; мак – зорі віщують безлч кіп на полі( високий урожай),взагалі багатство і достаток, що його творить і подає Сонце, Дажбог.

Як бачимо, дажбозькі вірування позначені високою поетикою з глибоким філософським підтекстом – готування молоді до майбутнього одруження, продовження роду, який при християнізації втратив чимало раціонального і мудрого.

Пам’ятаймо і шануймо наші звичаї і обряди, бо це неоціненна скарбниця свідчень про багатотисячолітній шлях пізнання світу нашими далекими пращурами, формування українського етносу, української культури, української державності.

У статті використано спогади Вареник Л.Л., Недобой С.І., Новохацької Г.І.

Автор Гудзій О.В

Всесвітній день науки (повністю — Всесвітній день науки в ім’я миру та розвитку) — міжнародна дата, що відзначається щорічно 10 листопада. Заснована у 2001 році під егідою ЮНЕСКО.

Пропонуємо науковий доробок до155 річчя з дня заснування ОЗО “Ржищівська гімназія “Гармонія”.

Жителі дореволюційного Ржищева дуже відрізнялися від населення оточуючих сіл не лише способом життя, родом занять, рівнем матеріального забезпечення, а, в першу чергу, грамотністю. В Ржищеві проживали люди різних національностей і віросповідань – українці, євреї, поляки, австрійці, росіяни. Освіту забезпечували церковно – приходська і монастирська школи, дві земські (тобто державні) школи, десять цехових (ремісничих) єврейських шкіл, єврейський хедер (недільна школа), та єврейська школа Бей – Йосиф. На початку ХХ століття було побудовано два приміщення для гімназій. Перше – приміщення сучасної гімназії «Гармонія», а друге – приміщення гуманітарного фахового коледжу (до речі, побудованого на кошти Карла Швайстгута, власника чавунно- ливарного заводу).

          Про рівень освіти ржищівчанина, який мав змогу навчатися в гімназії, можна судити по переліку предметів, перерахованих в табелі учня 6-го класу гімназії Стешенка Галактіонова Костянтина за 1919 рік.  В ньому числиться 16 предметів, серед яких 5 мов, комерційна географія та кооперація!        

           Історія навчального закладу, що нині має назву ОЗО «Ржищівська гімназія «Гармонія» пов’язана з історією земських шкіл в Україні.Земські школи в Ржищеві виникли після реформи 1864 року, відповідно до якої земства повинні були утримувати початкові школи. Одна земська школа називалася вища початкова двокласна і знаходилася в приміщенні сучасного археолого – краєзнавчого музею, а друга – однокласна  початкова школа при дорозі на Маківщину.  Вона відкрилася в 1868 році.

Учні 2 класу на подвір’ї школи. 1963 рік

           Школа на Довгалівці була доступнішою і популярнішою, але містилася в тісному невеликому будинку. Збереглися класні журнали школи за 1870 -1871 навчальний рік, з яких ми можемо дізнатися, що учні вже тоді вивчали російську мову, арифметику, алгебру, фізику, географію, російську історію, закон Божий, малювання, креслення, співи. На 1914 рік в школі навчалося 142 учні. З архівних  документів відомо, що в 1914 році земством було куплено за 2000 рублів дві садиби неподалік старого приміщення і в цьому ж році там розпочалося будівництво нового корпусу. В 1915 році навколо шкільного будинку поставлено  огорожу, а учні обсадили її тополями. За кілька років ці тополі так розрослися, що влітку вже за ними не видно було великого будинку школи.  При школі був збудований і будиночок із декількох кімнат для вчителів, які викладали в ній.

Корпус однокласної земської школи.

         В 1920 році була прийнята чергова реформа освіти, за якою системи освіти в росії і Україні дещо відрізнялися. Базовими школами в росії стали 9-ти річки, а в Україні – 7-ми річки. Ліквідовувалися національні школи, повернулися до навчання на російській мові.

В 20-х роках ржищівська «оболонська школа», як її називали у місті, стала семирічкою. На жаль, про цей час мало збереглося матеріалів, але достовірно відомо, що в школі навчалося багато учнів, причому школа стала змішаною за національностями. Взагалі, школа вважалася елітною, аристократичною, бо тут навчалися діти місцевої інтелігенції, а пізніше, після ліквідації єврейських шкіл міста, і діти із єврейських сімей.   Школа була базовою для Ржищівського педагогічного училища. Студенти ходили сюди на спостереження (вчителі школи проводили « показові» уроки), а потім і самі проходили педагогічну практику.   В 30-х роках школа дістала нову назву – ФЗС- фабрично-заводська семилітка.  Половину навчального часу діти проводили на заводах, опановуючи робочі професії. Навчання в школі не переривалося навіть в роки голодомору. Лише один раз – весною 1931 року – протягом невеликого проміжку часу було перервано навчання: Дніпро тоді широко розлив свої води, і в повінь в школі було по вікна води (ржищівчани переміщались тоді тільки на дерев’яних човнах). Під час Другої світової війни навчання в школі велося з перервами, але все ж таки велося.  За спогадами Лідії Петрівни Антощенко, з 1945 року школа стала середньою десятилітньою школою № 2.  В класах було багато дітей – переростків, тому що більшість  в роки війни не мали змоги навчатися. У серпні 1949 року будо відкрито додатковий 1 клас. За радянських часів школа носила ім’я Володі Дубініна. З 1960 -1961 навчального року школа перейшла на восьмирічне навчання, бо кількість дітей зменшилася, а відповідно не було потреби у функціюванні двох середніх шкіл у місті. З II півріччя 1971 -1972 навчального року школа із приміщення на Оболоні перейшла  у приміщення середньої школи № 1 в центр міста (для  середньої , тоді 10-літньої, школи побудували нове приміщення в районі заводу “Радіатор”).

      Рішенням Ржищівської міської ради Київської області від 20.12.2019 р. № 2373-79-07  Ржищівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів перейменовано в опорний заклад освіти “Ржищівська гімназія “Гармонія” Ржищівської міської ради Київської області з філією Гребенівський навчально-виховний комплекс “Початкова школа – дитячий садок”.

ОЗО РЖищівська гімназія “Гармонія”. 2023 рік

         Останні ковідні та воєнні роки внесли свої корективи в організацію навчально – виховного  процесу в школах та вузах, які перейшли до онлайн – навчання, та форм змішаного типу. І, як усе в житті, ці форми  мають свої плюси і мінуси, передбачають використання модернізованих комп’ютерних технологій, при яких учень «ходить» в школу, хоча може в цей час перебувати будь де. Але ніщо не замінить учневі теплих стін рідного класу, «живого» спілкування з учителем, таких очікуваних протягом уроку «тусовок « з друзями на перервах, спортивного майданчика, на якому порвав не одні штани, і тієї, нічим незамінної шкільної атмосфери, яка гріє душу і живе у спогадах кожного усе життя.

       Випускники мого покоління згадують буйний молодий сад, яблука і горіхи з якого давали дітям під час продовженого дня, буяння айстр (чомусь пам’ятаються саме айстри) на клумбах, рівний дерев’яний паркан, який щороку ми на уроках праці фарбували зеленим вапном, розлога груша – лимонка, що росла у дворі, і глибока почищена канава, яка вела десь далеко, в незвіданий казковий світ!

         В рік 155 – річчя заснування, як кажуть усі ржищівчани, другої школи,  колектив  Ржищівського археолого – краєзнавчого музею бажає, щоб у пам’яті нинішніх випускнків теж залишилися і нова чудова огорожа з казковими рівними воротами , і оновлений молодий сад з доріжками, і безліч квітів на казкових клумбах у дворі і в саду. І нехай той шкільний рай буде окрасою Ржищева і гордістю усіх випускників! Бо саме школи – те місце, де формується майбутнє нашої держави!   Сподіваємося, що найкращим подарунком школі в рік її ювілею буде увага місцевої влади та відділу освіти до її проблем, пошук спонсорів та додаткових коштів і, як результат , створення того казкового раю, в якому росте наше майбутнє!                                           

Чміленко С. П. , старший науковий співробітник

МУЗЕЙНИЙ АЛЬБОМ. ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

Дата, яка відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.

         День визволення України від фашистських загарбників встановлений відповідно до Указу Президента Україн від 20 жовтня 2009 року з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників та вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні.Урочистості приурочено до річниці повного витіснення угорських та німецьких військ із найзахіднішого регіону теперішньої України — Закарпаття, яке відбулося 28 жовтня 1944 року в результаті здійснення радянськими з’єднаннями Четвертого та Першого Українських фронтів Східно-Карпатської наступальної операції.

Перші населені пункти України були звільнені на східному Донбасі в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони так званий «Східний вал». Кульмінацією битви за Дніпро стало звільнення Києва від гітлерівців.

У ході звільнення  України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року),

Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).

Завершила звільнення  України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави. Територія України була остаточно визволена від загарбників. В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за звільнення України, та населення, яке постраждало від дій нацистських окупантів.Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА.

 У ході визвольних боїв 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації.

 На території України  було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств, 18 тис. медичних закладів, 33 тис. закладів освіти… Людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб.

В ході війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців, серед яких було чимало розвідників.

Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на території України і окупованих країн Європи), у складі американської, канадської армій, австралійських частин. Загалом у  збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 6 млн. українців. Кожен третій із них загинув на фронті, кожен другий із тих, що залишилися в живих, став інвалідом.

Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них – А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами – українцями за походженням.

Зазнавши в роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних втрат, Україна зробила неоціненний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною і її союзниками.

завідувач віділу з основного виду діяльності Оьга ГУДЗІЙ